Ні абортам!

   Синові 3 місяці. Він зараз спить поряд зі мною. Смішно розпластав ручки вгору. Моя вагітність починалася не дуже райдужно: мій коханий не зрадів, коли я сказала, що вагітна, хоч і не говорив відразу про аборт. Але сказав потім. Я ревла, у мене була істерика. Який аборт, чому?! Були сварки, примирення. Потім ми розійшлися, місяць не спілкувалися… Недовге примирення і знову сварка… І очікування його дзвінка щодня, і думка “я вагітна” кожен ранок… Я була пригнічена, мені було страшно, я не розуміла - за що??? За що мені таке випало, я не готова до появи дитини, я не хочу виховувати її одна, у мене немає квартири, я мало заробляю… Багато було таких думок. Але рідні були проти аборту. Сестра заявила, що я можу не повертатися додому, якщо зроблю аборт. Мама говорила - народиш, віддаси мені, я виховаю. А я була страусом, жила, заховавши голову в пісок, мені було страшно йти на аборт, але і як далі жити, я не уявляла.

На шостому місяці вагітності я знову почала діставати його дзвінками, я не розуміла - за що? За що він зі мною так чинить? А потім ми місяць шукали квартиру. Знайшли, зняли. Довге очікування… Щоночі я боялася, що ось вже, зараз почну народжувати. За 5 днів до пологів одружилися нарешті. В кінці вагітності потрапила в патологію з маловоддям. Вже втомившись від очікування, розраховувала пробути там не менше тижня. Але ні - пологи почалися на другий день перебування у відділенні.

Було неймовірно страшно і боляче. Але чоловік приїхав, підтримав і народжували ми разом. Треба було бачити його очі, його колисання нашого пузіка, коли він нарешті з’явився на світ. Це була любов з першого погляду. “Дивися не впусти його”, “дивися, щоб не переплутали”, - слова людини, яка півроку тому відхрещувався від дитини міркуваннями “Ти вирішила, ти і народжуй. Мені все одно.”

Зараз мені вже дивно, що колись я не хотіла нашого пузіка. Він дуже красивий, найкращий! Це сонечко, заєць, лисик, ведмежа, хрюкалка і пукалка - хіба можна було думати про те, що він не потрібний??? Ці маленькі пальчики, круглі очки, агу і гууу, а усмішка??? Що ж відбувається з нами, що відбулося в цьому світі, що аборт, - вбивство найменших і беззахисних, - стало буденним, повсякденним явищем. Які дурні виправдання шукаються в порівнянні з цим безцінним даром - життям! А якби вас тоді, n-цять років назад - під ніж?

Ні, я не стала щасливим власником квартири, у мене не з’явилася високооплачувана робота, про поїздки тимчасово забула на рік-півтора. Ну і що?!

Залишками мізків я розуміла, що аборт неможливий. Це те рішення, яке переверне, перекреслить життя назавжди. Чи розумієте це ви?

http://www.noabort.net/
http://ruh-za-zhyttia.org.ua/?p=234

Мені 19 років, і я зробила аборт біля тижня тому. Мені нема з ким про це поговорити, і я почуваю себе жахливо пригніченою. Все розпочалося на початку березня, коли не настали місячні. Я чекала, гадаючи що це просто затримка. Минуло ще 2 тижні, і я вирішила зробити тест. В мене було дивне передчуття, що тест виявиться позитивним, і звичайно, так воно і трапилося. Я не витримала і розплакалася. Я плакала так сильно і довго, що гадала, що мене от-от тошниитиме. Коли хлопецьдізнався, то не виявив ходних емоцій, просто сказав, що цю проблему ми вирішимо, так ніби мова йщла проте. Що слід винест сміття. Мені стало ще важче, а він сказав, що я піду на аборт, і що це вирішено. (more…)

    Рік родини, материнський капітал, усміхнені з рекламних плакатів дитячі обличчя - все заради того, щоб жінки народжували. Але, виявляється, суспільство готове схвалити рішення народити дитину тільки якщо ви молоді. А якщо ні? Чітинський корреспондент журналу «Собеседник» Марина Мєтєлева, яка стала в Рік родини мамою, наважилась розповісти, з чим зіштовхується в реальності вагітна жінка, якій за 40. (more…)

   Поштовхом до написання цієї статті став суботній похід на каву з давньою знайомою. Вікторія Р. за волею батьків у двадцятирічному віці зробила аборт. Батько дітей (Віка чекала двійнят) був чорношкірим, і її мати наполягала на аборті, аргументуючи це рішення так: «Що скажуть сусіди про чорношкірих онуків?». А Вікторія мріяла стати мамою, незважаючи ні на рішення батьків, ні на втечу батька. Однак мати не зупинилась ні перед чим, примусово відвезла доньку до лікарні, наполягаючи на перериванні вагітності. Від усіх переживань, нервів та стресів вагітність завмерла на третьому місяці… А сьогодні лікарі констатують, що Вікторія завагітніти більше не зможе.  (more…)

“Якби я погодилась на аборт - померла б від раку”, - впевнена Ганна Держай, яка відмовилась переривати вагітність, щоб видалити пухлину з яєчника.

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,
Василь УЛІЦЬКИЙ (more…)

Ми запросили на нашу передачу Людмилу. Вона мати багатодітної сім’ї… (more…)

   Я заглянула в коробку, що стояла прямо переді мною. Там у кривавій рідоті плавав маленький голий чоловічок (more…)

   У січні 2006 р. я завагітніла, малюк був дуже бажаний. Вже тоді я знала, що ні за яких обставин не дозволю нікому позбавити мене малюка. (more…)

   Вже після свого першого аборту, зробленого ще в інституті, лікар акушер-гінеколог Світлана Ільясова почувалася недобре. Адже їй вдалося видалити плід із матки неушкодженим. Перед нею була не просто якась клітинка чи згусток крові, а справжня малесенька людина завдовжки 11 см. Тоді ще пані Світлана була далекою від Бога, проте якийсь внутрішній дискомфорт відчувала завжди, коли впродовж трьох років після закінчення інституту продовжувала робити аборти. Лише згодом вона зрозуміла, що є співучасницею дітовбивства. Відтоді стала великим борцем за життя. Більше ніколи не робила абортів, навіть коли їй пропонували за це чималі гроші. (more…)

   Випадково потрапила на цей сайт, і захотілося внести і мої п’ять копійок. Сказати сто разів сказане. (more…)