Ні абортам!

Росія посідає перше місце у світі за кількістю абортів на 100 тис. населення. Що може зробити православна людина, щоб абортів у нашій країні було менше? Соціально-психологічна служба благодійного фонду «Сім’я і дитинство» є свого роду унікальною. Основний її контингент - жінки, котрі прийшли за направленням на аборт. Поспілкувавшись із психологами фонду, зберегти вагітність вирішили більш як 300 жінок. Найстарший із «хрещеників» фонду народився у березні 2001 року. Як працює ця служба, довідалася кореспондент «НС» Аліса Орлова.    Психологи фонду «Сім’я і дитинство» працюють у пологових будинках Москви з 2000 року. Нині таких закладів три. Проект фінансується з приватних пожертв. Із фондом постійно співпрацюють 7 психологів, 4 гінекологи, епізодично - лікарі інших спеціальностей, юрист, соціальні працівники, волонтери парафіяльної групи «День народження» при храмі Покрови Пресвятої Богородиці у Красному селі. У 2006 році Фонд відкрив телефон довіри з питань незапланованої вагітності.

Контакт

Звичайний московський пологовий будинок. Знадвору - вхід до жіночої консультації. Кабінет із табличкою «Запис на аборт». Сюди йдуть ті, хто вже все вирішив. Але біля кабінету, де приймає лікар, сидить у куточку жінка-психолог. Іноді в неї є лише п’ять хвилин, щоб спробувати врятувати дитину.

Згоду на присутність психолога дає адміністрація пологового будинку. Та чи буде в ненародженої дитини останній шанс, залежить від лікаря. Деякі лікарі не підписують направлення на аборт, поки жінка не поговорить із психологом, інші направляють до психолога вибірково: «Із цією можна спробувати. А оцю я давно знаю, умовляти марно».

«День на день не припадає, - розповідає мені психолог Лариса Сєрьогіна, - Іноді черга, а іноді - нікого…» Ось і пацієнтка - немолода жінка з почервонілим від сліз обличчям. Психолог розуміє, як важливо їй було виговоритися зараз. «Я ще подумаю», - каже вона. Інша поводиться рішуче: «Про наслідки я все знаю, у мене медична освіта», - і заходить до кабінету, а звідти, з направленням у руках, - на другий поверх, до операційної. «Замкнута. На контакт не йде», - запише психолог. Наступна жінка включається у розмову: «Двоє дітей, молодшій - три роки. Третього «не потягнемо», зарплата маленька». Забігаючи наперед, скажу – того дня вона до абортарію не піднялася, бракувало якоїсь довідки. «Такі речі не бувають випадковими», - сказала їй на прощання Лариса. Жінка кивнула й посміхнулася. Її дитина була ще жива.

Людмила, 28 років, на строку 12 тижнів прийшла записуватися на аборт. Попередня вагітність закінчилася викиднем, вона перебувала в депресії і боялася неблагополучного результату нової вагітності. У такій ситуації потрібна була саме психологічна допомога. Народилася дівчинка Ганна.

Юлія, 21 рік, збиралася зробити аборт на строку 12 тижнів. Психолог розмовляв із нею і з батьком дитини, вдалося влаштувати зустріч зі священиком. Юля вийшла заміж за батька дитини, народився син Антон.

Наталя, 20 років, чоловік - наркоман. Через це збиралася перервати вагітність на пізньому строку. Тричі з нею розмовляв психолог, надано також невелику матеріальну допомогу. Народився син Роман.

Багато жінок усе життя шкодують, що зробили аборт. Та розповідають про це нечасто — надто боляче. «Уявляєш, молоко йде, а годувати нема кого».

Швидкий поїзд

- Ларисо, що ви говорите цим жінкам?

- По-перше, намагаємося налагодити з жінкою контакт, створити атмосферу довіри. Їй потрібно розповісти і про наслідки аборту. Зробити аборт - це все одно що зупинити швидкий поїзд, це катастрофа для всього організму. А психологічні наслідки можуть настати відразу, а можуть - через деякий час. Комусь сняться жахи, в когось порушується сон, зникає апетит. Колишня мама, дивлячись на чужих дітей, уявляє, скільки зараз було б її дитині.

- Якщо аборт все-таки зроблено, чи одержує жінка те, заради чого в жертву приноситься дитина?

- Якщо й одержує, їй немає від цього ніякої радості. Стосунки з чоловіком зазвичай розвалюються. Втрата сенсу життя - хіба цього мало для розлучення? Якщо чоловік ставить перед вибором: убивай або більше не побачиш мене, можливо, краще обрати того, хто тебе любитиме?

Історії в робочому блокноті психолога різні. Хтось приходить сюди з чоловіком, хтось - із мамою чи подругою. На запитання психолога: «Ви б хотіли народити цю дитину?» жінки часто відповідають: «Так, але…» В анкеті, у графі «основна причина» пишуть: «немає житла», «п’є чоловік», «нещодавно було кесареве», «родичі проти», «фінансові труднощі», «проблеми зі здоров’ям», «потрібно закінчити навчання». Жінка 42 років, у неї троє дітей: «Звісно, аборт, куди їх стільки?» Студентка 19 років, прийшла з «громадянським чоловіком»: «Ми хочемо дитину. І одружимося обов’язково. Тільки не зараз. Славик хоче справжнє весілля, всіх родичів запросити… Треба ж грошей наскладати!» Сімейна пара, обом за тридцять, одружені десять років, другий аборт: «Дітей не хочемо, а таблетки пити шкідливо». На аборт ідуть через слабкість характеру: «Не хочу конфлікту з мамою». Ідуть жінки із сильною волею: «Я все вирішила. Мені поради не потрібні».

«Не вистачить грошей», - звична фраза. Часом жінці справді буває потрібна допомога. Та фахівці знають, що майже завжди є більш глибинні причини, про які жінка не хоче говорити. Щоб приховати свій біль, вона вибудовує психологічний захист.

Хоч як це дивно, жінки, у яких уже є дві дитини, для психолога – найскладніший випадок, адже вони знають, чого хочуть позбутися, і все одно йдуть на аборт. Вони дуже категоричні: «У нас немає потреби в народженні третьої дитини».

Психолог нікого не залякує, не лає й не соромить, і не навертає до віри. Його мета - спробувати зберегти дитині життя. Хроніка цих спроб читається на одному подиху. А наприкінці кожної історії - підсумок. Найчастіше написано: «Пішла на аборт», та іноді зустрічається й інше: «У призначений день не прийшла».

У Росії обмежень на аборт на строку до 12 тижнів не існує. Пізніше - за т.зв. «соціальними показниками», із грудня 2007 року їх лише два: зґвалтування та інцест (раніше список складався з 94 пунктів). Можливий аборт за медичними показниками, якщо існує загроза для життя матері або дитина може народитися з тяжкими патологіями.

Православна Церква не розмежовує аборт і будь-яке інше вбивство і накладає на винних у цьому однакові прещення. Відповідальність за гріх убивства ненародженої дитини разом із матір’ю несе й батько, якщо дає згоду на аборт. Якщо чоловік наполягає на аборті або навпаки, дружина робить аборт без згоди чоловіка, це може бути підставою для розірвання церковного шлюбу. Гріх лягає й на душу лікаря, котрий робить аборт. Однак соціальна концепція Російської Православної Церкви рекомендує виявляти поблажливість «у випадках, коли існує пряма загроза життю матері в разі продовження вагітності, особливо за наявності в неї інших дітей». Жінка, котра перервала вагітність у таких обставинах, не відлучається від Церкви, але виконує особисте покаянне молитовне правило, що визначається священиком, який приймає сповідь.

Невпевненість

Парадокс у тому, що навіть зважившись на аборт, мама все одно підсвідомо хоче народити дитину. Тому теоретично відрадити можна кожну - це підтвердили мої співрозмовники з «Сім’ї і дитинства». Іноді достатньо вчасно сказаного слова.

Жінці у складній ситуації аборт часто уявляється єдиним виходом, інших вона в цей момент просто не бачить. У психології такий стан називається тунельною свідомістю. Вона боїться - майбутнього, болю, конфліктів. Вона має обирати між стосунками з конкретним чоловіком і життям дитини, між думкою родини і життям дитини, між життям дитини і фінансовою стабільністю. Психолог намагається пояснити, що дитина важливіша за все, що лежить на іншій шальці терезів. І пропонує допомогу волонтерів у вирішенні конкретних проблем.

У такій ситуації жінка дуже залежить від близьких. Адже для декого просто обстояти власну думку - вже героїзм. Навіть якщо чоловік прямо не пропонує зробити аборт, жінка може відчувати, що не здобуде підтримки. Часто мама неповнолітньої вагітної сама перебуває в шоковому стані, і замість того, щоб підтримати материнське почуття своєї доньки, веде її на аборт - це стає «антиуроком» для молодої мами на все життя. Жінка найчастіше залишається сам на сам із власними проблемами. І в цьому випадку волонтерська служба «День народження» при храмі Покрови у Красному селі, яка створена для надання допомоги вагітним жінкам у важкій життєвій ситуації, стає для неї другою сім’єю.

У перші місяці вагітності стан невпевненості є нормальним, навіть якщо вагітність ця бажана й очікувана. Доводиться багато чого міняти у своєму житті, обмежувати свою активність, від чогось відмовлятися. Щоб пробудилися материнські почуття, потрібен час.

Психологи працюють із майбутньою мамою в момент кризи і, зазвичай, рік-два після народження дитини. Соціальний працівник може допомагати набагато довше.

За вісім років про народження дитини не пошкодувала жодна з підопічних фонду. В однієї з них син із пороком серця, фонд допомагав збирати гроші на складну операцію. Проте й вона не шкодує - хворе маля стало ще ріднішим.

Є родини, яким фонд допомагає багато років найрізноманітнішими способами. Нещодавно народилася третя дитина в сім’ї, де мама - випускниця дитячого будинку. Зрозуміло, що їм потрібна допомога по повній програмі. Співробітники фонду влаштовують дітей у табори на канікули. Купили зимовий одяг, знайшли добровольця-репетитора, стали хрещеними для цих дітей, няньчилися з ними. Тобто брали участь у житті сім’ї фактично як родичі. У більшості випадків такої опіки не потрібно. Жінки знаходять власні ресурси - і матеріальні, й виховні. Часто бабуся, котра казала: «І не гляну на нього!», залюбки гуляє з коляскою. Такі сім’ї і згадувати не хочуть, що не бажали народження маляти.

На війні як на війні

Світлана Руднєва, президент фонду, порівнює роботу психолога в абортарії із воєнними діями:

- Війна - це не метафора, на жаль. Тут проливається кров і є жертви. Психолог знає, що перед ним дві людини - жінка й дитина. От кістьми лягаєш і… нічого не можеш вдіяти. - «Хочете, наш волонтер сидітиме з вашою дитиною протягом першого року?» - «Хочете, її усиновлять?» А вона приходить уранці з дитиною, а повертається з абортарію сама, проходить повз тебе, ховаючи погляд. Раз на два тижні із дверей гінекології виносять посудини з «біологічними матеріалами», які відправляють до крематорію.

Цей біль непросто пережити навіть фахівцеві. Те, що називається професійною мовою вигорянням, нерідко переживають психологи, котрі працюють із жінкою, яка приймає рішення щодо аборту.

У центрах кризової вагітності в інших країнах є такий досвід: одна людина консультує, а інша в цей час молиться. І в нас так буває: жінка настільки закрита, що вже й не знаєш, як пробити цю стіну. Починаєш молитися: «Нехай воскресне Бог…», - і розумієш – крига скресла, діалог може відбутися.

У кожного з наших психологів власний стиль ведення розмови. У декого парадоксальний: вибити людину з колії, із шаблона, нав’язаного суспільством споживання, поставити парадоксальні запитання, що допомагають побачити все під іншим кутом. А хтось працює як сімейний психотерапевт і з’ясовує проблеми в сім’ї, через які жінка почувається незахищеною.

Коли я вперше йшла до пологового будинку, думала: «Покажемо пластмасових ембріончиків, фотографії симпатичних дитинчат, жінка все зрозуміє і не зробить аборту». Та виявилося, у жінок і без наших посібників є глибинне знання про свою дитину. Тільки раз за всі роки роботи жінка змінила рішення, подивившись на зображення дітей в утробі, пішла з абортарію і за півроку народила чудове маля. В інших випадках жінки кажуть: «Так, я знаю, що в нього б’ється серце, я знаю, що він живий, я й фільм «Безмовний крик» переглядала, але я не готова зараз його народити, я просто не хочу». Так вона зізнається, що не в матеріальних причинах річ, і з’являється можливість перевести розмову у сферу вирішення реальних, а не маскувальних проблем. Справжньою причиною може бути невпевненість у стосунках із батьком дитини, складні взаємини із власною матір’ю. Якщо в дитинстві у матері був стосовно доньки так званий стиль відторгнення (внутрішнє роздратування власним материнством, неприйняття й агресія щодо дитини), існує великий ризик, що донька виявить те ж саме стосовно свого ще не народженого малюка. Нещодавно жінка прийшла у 20 тижнів записатися на аборт. Психолог каже: «Мабуть, ви вже відчуваєте, як дитина ворушиться?» А вона відповідає: «Може, це в мене в животі бурчить». Це явна демонстрація відторгнення власної дитини. І справді, з’ясувалося, що в неї з матір’ю були просто трагічні стосунки, їй уже 30 років, а болить і досі. У такій ситуації жінці важливо пробачити своїх батьків, щоб від непрощення не страждала інша, беззахисна людина.

Повернути серця батьків дітям

За словами Світлани Руднєвої, жінки, які робили аборти, часто кажуть: «Не можу зайти до храму». Постійно знаходяться причини, щоб не зайти, - у людей, які гадки не мають про відлучення за дітовбивство.

Для народження дітей їм бракує не матеріальних ресурсів, а насамперед душевних і духовних сил, упевнена Світлана. Ці сили може дати тільки Бог. «Але якщо в той момент почати говорити про Бога, розмова на цьому відразу закінчиться». Людина «закривається» і на контакт не йде: «Ви нас зараз завербуєте до секти, квартиру заберете, дітей украдете». Психологи фонду згадують Бога в тих нечастих випадках, коли розмову на цю тему починає сама жінка: «Прабаба моя казала, аборт - це великий гріх», або: «Мені моя дитина наснилася сьогодні».

Тому рух на захист життя – радше не апостольське, а предтечеве служіння, - говорить Світлана Руднєва. - У Євангелії від Луки сказано, що Іоанн Предтеча прийшов «повернути серця батьків дітям». Та де ж серця сучасних батьків? Там, де їхня увага, вільний час, зароблені гроші… Кажуть, що народжуваність у нас низька, бо низьким є рівень життя. Та якщо подивитися, наскільки зросли в Росії продажі іномарок за останні роки, стане зрозуміло, що не грошей у людей на дітей мало, а любові до дітей бракує.

Прийнято вважати, що рішення стосовно аборту приймає жінка. Та впевнених у власній правоті кар’єристок ми зустрічаємо не часто. Жінка завжди шукає підтримку в чоловікові: у батькові дітей або у власному батькові. Вона має бути впевнена у вірності свого чоловіка, у його відданості їй і дітям.

Одна жінка каже: «Протягом усієї вагітності в мене був страшний токсикоз. Потім, коли дитині було два місяці, довідалася, що чоловік мене зраджує, молоко зникло. Каявся, пробачення просив. Напевно, пробачила. Але тепер вагітності боюся, як вогню».

Був у практиці фонду й такий випадок. До лікаря прийшла молода пара: «Кохаємо одне одного. Але дитини зараз не хочемо. Ми вже все продумали». У юнака велика родина, владний (як потім виявилося - віруючий) батько. «Сказати батькові? Ви просто не уявляєте, що буде! Він вважає стосунки до шлюбу недопустимими». Психолог вичерпав усі аргументи, дівчина пішла за двері, до того кабінету, звідки виходять уже без дитини. Хлопець сидів, обхопивши голову руками. Ось тут справжня розмова і почалася. Розмова почалася, а дівчина на другому поверсі вже переодягалася у стерильний халатик. Торкнулися теми батьківства. Вдалося якось юнакові пояснити, що він не тільки син, а й сам уже батько. І хоча його дитина ще в материнській утробі, він відповідає за цю дитину, і що він має слухатися Отця Небесного, котрий велить не вбивати. І що його суворий тато буде йому потім за це вдячний.

Хлопець «дозрів», почав ломитися у двері, а вони зачинені, акушерка вже пішла на другий поверх, дзвінок не працює. Здогадалися забігти в сусідні двері, дізналися потрібний телефон, подзвонили. Виходить дівчина, уже в халатику, очі опустила і питає: «Ну що?» А він: «Ходімо звідси!»

Якщо потрібна допомога вам або вашим близьким

Будь-яка жінка, її родичі або знайомі можуть одержати консультацію з питань незапланованої вагітності, звернувшись до Кризової служби за телефоном довіри: (495) 665-00-05 з 16.00 до 21.00, а також написати на e-mail: 6650005@mail.ru або через ICQ 422-387-618.

Сайт фонду: www.bfsd.ru

Сайт кризової служби www.6650005.ru

Телефон: (495) 665-00-05, з 9.00 до 16.00. Факс: (495) 382-84-72.

Поштова адреса: 127083, Москва, вул. Верхня Масловка, 21-95

Епілог

Коли медсестра вже кличе жінку до кабінету лікаря, психолог каже: «Пам’ятайте, у вас є право передумати. Ви можете піти в будь-який момент, навіть із операційної абортарію».

Якщо Ви маєте у своєму розпорядженні кошти, можна підтримати:

- видання методичних і просвітницьких матеріалів, створення фільмів,

- конкретну вагітну жінку у кризовій ситуації,

- службу допомоги вагітним.

Потрібна й волонтерська допомога: принести продукти з молочної кухні, взяти участь у збиранні дитячих речей, іграшок, побутової техніки, фонд дуже потребує допомоги добровольців, які мають особистий транспорт. А також у підтримці фахівців - лікарів, юристів, педагогів, журналістів. Яка допомога потрібна конкретній вагітній жінці, дізнавайтеся на сайті http://pomogi.pro-life.ru.

http://www.pravoslavie.ru