Ні абортам!

Катерина Бурмістрова - психолог сімейного центру «Різдво», фахівець із питань сімейного консультування, проблем у стосунках дітей і батьків, вікової психології. Мама сімох дітей.   Спробуймо розглянути віддалені психологічні наслідки такої страшної і такої звичної для повсякденної свідомості, дозволеної державою медичної операції, що має назву «аборт».

Впевнена, що більшість жінок, які пройшли крізь це пекло, не можуть без внутрішнього здригання ні читати, ні вимовляти це слово. Та, одначе, щороку в нашій країні населення, як відомо, скорочується.

Якщо говорити про деталі того, як жінки, особливо юні, потрапляють у цю пастку, не можна обійти увагою, передусім, такий стимулюючий чинник, як лояльне ставлення суспільства до цієї процедури. Питання евтаназії обговорюється дуже активно, та наразі ця процедура не здобула законодавчого схвалення у жодній країні світу. На щастя, поки що вона не вважається допустимою. Людину, яку збираються піддати евтаназії, тобто усвідомленому вбивству, видно. Ми бачимо її дихання, серцебиття, рухи та безліч інших ознак, що відрізняють живе від неживого. І це зупиняє. А от на ембріон, невидимий оку, руку підняти легко…

Ембріон - жива істота. Невидима неозброєним оком, отже, беззахисна

Людський ембріон теж, як ми знаємо, має всі ознаки живої істоти: у нього б’ється серце, він рухається, відчуває прості емоції (задоволення й незадоволення) і намагається втекти від абортивного інструмента.

Дослідники, котрі намагалися зафільмувати цю страшну процедуру мікроскопічною камерою, стверджують, що в момент, коли абортивна трубка наближається до ембріона, на крихітному личку з’являється вираз жаху. Якщо думати про це, стає так страшно… Але цього не видно.

Існує, звісно, ультразвук. Але дані свідчать: якщо жінка всерйоз думає про аборт, вона не намагається нічого розгледіти на ультразвуці, не просить показати їй дитинку, зробити фотознімки – все це може лише поглибити її почуття вини в майбутньому.

Ця ж сама жінка в цей самий період свого життя може активно протестувати проти того, щоб хтось розчавив у неї на очах дрібну комашку: адже вона така маленька, беззахисна, не може сховатися й утекти. Комашка помітна оку. А власна дитина в утробі - ні.

І психологічні захисти, вибудувані у свідомості вагітної жінки, дозволяють їй уявляти, начебто в її лоні нікого немає. Там щось на кшталт інфекції, яку потрібно якнайшвидше вилікувати. Позбутися неприємності. Але так мислити можна, тільки якщо абсолютно не звертати уваги на голос материнської інтуїції, що пробуджується в тобі.

Допустимість аборту, відсутність чітких моральних норм і заборон з боку суспільства - одна з пасток сучасної цивілізації загалом і демографічної ситуації в Росії зокрема.

Психологічний стан жінки, що йде на аборт

Отже, головне внутрішнє прагнення жінки, яка має намір зробити аборт, - не допустити у свідомість думки, що те, що в ній живе (без дозволу завелося), є живою істотою.

Усіма правдами й неправдами жінка вибудовує у свідомості перепони і не підпускає близько тілесних і психічних відчуттів вагітності, що розвивається. Її лякають змінені смакові та нюхові відчуття, а збільшення розміру талії просто дратує.

Жінка якнайдужче відгороджує свою свідомість і сприйняття від усього, пов’язаного із власною - небажаною - вагітністю, а також із дітьми загалом.

Жінку в цей період можуть страшенно дратувати діти подруг і родичів, а також випадково зустрінуті на вулиці малята. Жінка, яка планує або нещодавно зробила аборт, свідомо чи напівсвідомо намагається уникати таких зустрічей. Відбувається це тому, що мислення людини багато в чому асоціативне - побачивши дітлахів або просто дитячі речі, можна згадати про своє ненароджене маля. А це - страшно, небезпечно.

Адже якщо такі думки підпустити близько, почуття вини накриє з головою, і не зможе не прийти усвідомлення того, ЩО ж вона збирається зробити.

Про обставини, що супроводжують аборт, можна багато говорити. Але тема цієї статті - те, що відбувається після нього зі свідомістю жінки, а ще точніше - довгострокові наслідки та зміни материнської поведінки.

«Захисна стіна» у свідомості жінки та наслідки її виникнення

Збираючись позбутися дитини, жінка спочатку позбувається будь-яких думок про неї, почуттів, які природно пробуджує дитина. Жінка вибудовує у своїй свідомості міцну захисну стіну, щоб почуття вини й непоправної втрати не охопило її. Мовою психологів це називається «витісненням».

Захисна стіна зазвичай виникає. Та от демонтувати, усунути її жінка часто не в змозі. Так-бо влаштована людська психіка: психологічні захисти, якими ми користуємося, починають працювати без нашого відома й бажання.

Стіна, що відокремлює свідомість жінки, яка не стала матір’ю, від усього, пов’язаного з дітьми, починає працювати автоматично. І жінка не відчуває природного тепла й ніжності. Натомість відчуває страх різної сили й вину.

Вагітність, тепер уже бажана

Настає нова вагітність, тепер уже бажана. Думки про аборт або надійно витіснено, або ж жінка пройшла крізь болюче каяття. Часом вагітність тепер - довгоочікувана, оскільки були проблеми, або ж становить надцінність.

Але, в будь-якому разі, прийняття вагітності в жінки, яка робила аборт, відрізняється від такого в жінки, що завагітніла вперше. Тут - легке розкриття інтуїтивності та хвилі материнської ніжності до зростаючого животика. Там - страх і порожнеча.

Почуття, які так завзято відганяли, не можуть повернутися самі. Потрібно докласти певних зусиль, щоб тепер налаштуватися на материнську хвилю. Аборт, що є одним зі смертних гріхів, залишає на душі шрам. Ми, православні, віримо, що багато чого виправляється покаянням. Але після аборту, навіть зробленого фактично несвідомо або нав’язаного волею близьких людей, шрам на душі жінки залишається. І належать ці зміни до царини материнських почуттів.

Зазвичай труднощі прийняття наступної вагітності та першої дитини мають високу кореляцію зі зробленим раніше абортом.

Гіпогностичне ставлення до вагітності

Інтуїція не працює.

Нерідко жінка не помічає ознак власної вагітності, навіть явного токсикозу. Відбувається це тому, що вона намагалася не бачити цього тоді, в тій ситуації, що сумно закінчилася, і навчилася багато чого не помічати, просто щоб вижити після аборту. А почасти - просто через «збій» налаштувань. І хочеться ввімкнути інтуїцію, але не виходить.

Її власний організм не читає ознак глобальної зміни стану. Звична для вагітних нудота здається їй тимчасовим розладом травлення, а перші помітні рухи маляти – газами. Небажання або неможливість помічати власну вагітність - одна із серйозних ознак порушення контакту мати-дитина.

Ейфорійне ставлення до вагітності

Протилежність випадку, описаному вище, - занадто радісне й захоплене ставлення до вагітності. Жінка неначе літає, не помічаючи власного нездужання, не звертаючи уваги на потенційні проблеми маляти. У неї все гаразд. Почуття вини її відпустило.

Часто і ставлення до пологів, і до проблем післяпологового періоду так само легке, несерйозне. І в цій ситуації жінка може бути не готова до випробувань, які готує їй материнство. У разі хвороби маляти або якого-небудь серйозного негаразду ейфорія зникає, поступаючись місцем паніці.

Ірраціональне почуття страху перед пологами

Жінка підсвідомо почувається винною і боїться, що буде покарана тим, що з теперішньою, бажаною дитиною щось буде не так. Може виникати страх уроджених і генетичних патологій у майбутньої дитини, а також сумніви в благополуччі вже народженої.

Нерідко жінку охоплює страх, що з дитиною може статися нещасний випадок.

Можливий також страх перед хворобами. Усе це проявляється й у жінок, які ніколи не робили абортів, але значно меншою мірою. Постабортні зміни характерні тим, що жінка зовсім не усвідомлює походження власних страхів.

Пологи відбулися успішно

Жінка бере на руки довгоочікуване дитя. Це момент найвищої радості. Але радість жінки з постабортним синдромом (ПАС) може бути затьмарена.

Тепер, коли малятко з’явилося на світ, і жінка зрозуміла, який це скарб, і наскільки справжнє це щастя, незважаючи на всі післяпологові труднощі… Вона може почати дуже боятися за дитину.

Страх, що з дитиною щось не так

Щось не те - з Вами. І це треба визнати. Є російська приказка «перекладати з хворої голови на здорову». Так страхи жінки з ПАС проектуються на дитину.

Ми, жінки, схильні проектувати власні страхи на оточуючих, особливо на наших дітей. Не допускаючи у свідомість думки, що це з нею, мамою, щось негаразд, жінка може шукати неполадки й відхилення в розвитку маляти. Надто тривожне ставлення до здоров’я дитини з боку мами – чинник ризику. А підвищений рівень занепокоєння може зробити перші місяці з немовлям досить важкими.

Мама не може відчувати задоволення від спілкування з дитиною, бо дуже боїться. Ірраціональний страх заважає їй осягнути всю радість моменту. Їй нерідко здається, що таке щастя є незаслуженим і його можуть відібрати.

Якщо жінка не віруюча, не покаялася у гріху багаторазово, вона може опинитися на межі неврозу.

Як і коли «вмикаються» материнські почуття?

Материнські почуття - складний феномен, і «вмикаються» вони зазвичай не відразу.

У нормі, щоб відчути себе мамою і почати одержувати задоволення від материнства, потрібен певний проміжок часу. Зазвичай цей адаптаційний період охоплює від 4 до 8-9 тижнів, тобто в середньому 40 днів - класичний час для пристосування до нового стану. І тільки коли цей період минає, більшість жінок, котрі народили вперше, починають відчувати ту саму довгоочікувану материнську ніжність до дитини. У жінок, які пережили аборт, материнські почуття можуть бути геть-чисто «відрубані». І якщо пологи й момент упізнавання немовляти, тобто імпринтингу, не ввімкнуть їх, вони можуть «спати» нескінченно довго.

Емоційна холодність до дитини

Формально жінка може бути чудовою, високо мотивованою мамою, яка без особливих зусиль дає собі раду з доглядом за дитиною. Але всередині в неї залишається якийсь холодок. На жаль (чи на щастя?), осягнути свій стан жінка фактично не в змозі. Пам’ятаєте, як у казці про Снігову Королеву, поки скалка стирчала всередині, людина не розуміла, наскільки вона сама на себе не схожа? І тільки коли скалка виходила назовні, людина починала усвідомлювати, що накоїла в цьому стані. Жінка, яка пережила аборт, зазвичай нічого «такого» не робить. Вона поводиться, як усі молоді матері: в міру недосвідчена, в міру невпевнена. Вона, сама того не відаючи, позбувшись попередньої вагітності, покарала і себе, і свого первістка.

Особливої радості, сердечного трепету й тепла до немовляти така жінка відчувати не може. Поки що.

Як підуть справи далі, багато в чому залежить від кількості абортів і багатьох супутніх обставин. А також від міри каяття жінки, оплаканості гріха.

Відторгнення, передача дитини в інші руки

Найстрашніше, що може, напевно, статися, - це коли жінка, не здатна впоратися з навантаженням і суперечливими почуттями, що терзають її, емоційно передоручає маля іншій людині - бабусі, няньці. Формально вона є матір’ю, але основний догляд за дитиною тепер не на ній. Такий стан речей тільки погіршить ситуацію. Коли дитина підросте, вона матиме до мами глобальні емоційні претензії.

Інтуїція мовчить, жінка не вірить своїй інтуїції

Сердечне почуття, душевна прихильність ніколи не підштовхнуть жінку до аборту. І совість, інтуїція у вирішальний момент заволають: «Зупинися! Що ж ти коїш!» Аби піти далі, їх потрібно просто заткнути. Саме так, грубо. Або не звертати на них ані найменшої уваги. Аборт триває недовго, а от наслідки його - фізичні, емоційні, моральні, душевні - можна відчувати на собі все життя. І якщо ми через щось переступили, це більше не є для нас орієнтиром. Інтуїція замовкає, і, можливо, надовго. Жінка відчуває, що загубилася в житті. Не секрет, що пари, які йдуть на аборт, найчастіше розпадаються. І на те є багато причин.

Раціональне й ірраціональне почуття вини

Дитина, народжена після одного або кількох абортів, зовні може здаватися забезпеченою усім. Сім’ю, без якої народження дитини не мислилося, побудовано (і жінка ретельно відганяє думки про те, що побудовано її на крові), матеріальну базу створено. Ця дитина - бажана. Перед нею матері нема в чому виправдовуватися.

Але почуття ірраціональної вини може часом просто захльостувати жінку, котра стала тепер матір’ю. І це цілком зрозуміло, навіть із раціональної точки зору. Справжню вину жінка відчуває не перед цією дитиною, а перед тією, іншою, яка не з’явилася на світ. Просто тепер, коли народилася дитина і материнські почуття було допущено у свідомість, жінка починає розуміти, що ж відбулося тоді. Можуть приходити думки про те, скільки тепер було б тій дитині, що б вона вже вміла робити.

Якщо жінка уникає таких думок

І якщо все це у свідомість не пропускати, здаватиметься, що жінка чогось не додає. Кому? Дитині. Якій? Але ж є тільки ця! Так знову може запуститися механізм витіснення. А дитина займе позицію «зіниці ока». Мама дуже за неї боятиметься і з великим небажанням відпускатиме від себе, їй може почати здаватися, що вона не має права відійти ні на хвилину.

Її підвищена увага є компенсаторною. Вона ніби хоче віддати цій дитині подвійну міру - за ту, ненароджену. І абсолютно цього не усвідомлює. Надто тривожне, гіпервключене ставлення до дитини – живильне підґрунтя для виховання майбутнього егоцентриста.

Материнська гіпервключеність у дитину і підвищена тривожність

Часом комплекс описаних вище почуттів, гримуча суміш, що складається з мовчазної інтуїції, неусвідомленої вини й цілком відчутного страху, може робити жінку тривожною і надто включеною в дитину. Найменше її попискування здається такій матері закликом і проханням про допомогу. І якщо жінка не може вдовольнити його відразу, то почувається зрадницею.

Виникає емоційний симбіоз із матір’ю, що заважає повноцінному розвитку дитини і виснажує маму.

Роздратування від плачу маляти протягом першого року

«Вимкнені» свого часу на стадії зародження материнські почуття можуть даватися взнаки тим, що жінка може замість нормальної жалості відчувати роздратування, злість і навіть агресію, коли дитина плаче. А маля, відчуваючи парадоксальну материнську реакцію, плаче ще дужче і стає неспокійним, крикливим, вимогливим.

Моя дитина - важка

З огляду на зазначені вище обставини в жінки може виникати відчуття, що річ зовсім не в ній самій, а в характері, особистісних особливостях або здоров’ї дитини. Проте хто тут, у цій парочці, важкий - ще треба довести. У жінок із погано розвиненим материнським інстинктом діти часто стають досить вимогливими. Просто, щоб вижити. Це не дитина важка, а Вам важко з нею.

«Материнство - непідсильний хрест»

Таке відчуття може виникати на початку. Потрібно поставити собі правильний діагноз: зі мною як із мамою щось не так, і це цілком заслужено. Хрести бувають різні – якщо не зовнішні, то внутрішні. І постабортний синдром - тяжкий внутрішній хрест. Що більш смиренно переноситиме його молода мати, то більш природно складуться її стосунки з малям.

Решта, на мій погляд, великою мірою належить до компетенції священика. Адже якщо Ви свій гріх і нинішні його наслідки назвете і сповідаєте, то зможете одержати утішання і пораду. А участь у церковних Таїнствах з роками пом’якшить біль. Та якщо у свідомості матері з ПАС ці логічні зв’язки не побудовані, і вона не розуміє, чому мучиться, допомогти їй буде набагато складніше.

Свобода волі - одна з центральних таїн у стосунках людини й Господа. Молитва про те, щоб Господь дав жінці неспотворений образ материнства, - найкраще, що можна порадити. Але, гадаю, це теж у компетенції священнослужителя.

Підіб’ємо підсумок

Отже, у постабортній ситуації материнські почуття жінки не розвиваються природним шляхом. Те або інше ускладнення обов’язково буде. Побачити це найпростіше, якщо порівняти власне ставлення до маляти зі ставленням інших матерів. Ті, хто не робив аборту, сміливо можуть сказати: дитина - це така радість. Ті, хто пережив аборт, ніби відчувають холодок або певну незручність. А жінки, які таких думок і почуття вини у свідомість не допускають, караються зсередини підвищеною тривожністю і високим рівнем страхів.

Жінка, яка зробила аборт, емоційно до дитини не готова. Наявна або надмотивація, що перетворює дитину на надцінність, або внутрішня холодність і неможливість включитися. Усі ці проблеми, що походять зсередини, - покарання за аборт.

Що робити?

Насамперед потрібно визнати, що з Вами відбулися зміни в гіршу сторону. А далі - усвідомлювати. Адже будь-яка людина розуміє, що аборт - зовсім не невинна малоболісна медична операція. Душевні, емоційні особливості жінки змінюються, і зміни ці довгострокові.

Визнати наявність у себе проблеми (будь-якої) - означає зробити величезний крок до її вирішення. Картати себе не потрібно - це ні до чого прогресивного не призведе. Якщо Ви зробили аборт, покаялися, але власних дітей у Вас поки що немає, шляхи виправлення «понівеченого» материнського інстинкту існують.

Наприклад, можна піти працювати до кризової служби і спробувати зупинити від подібного кроку людей недосвідчених, котрі не дуже добре розуміють, що збираються вчинити. Можна звернутися до волонтерської служби, що займається дітьми, котрі залишилися без піклування батьків, або до організації, яка курирує сиротинці.

Як на мене, безкорислива допомога чужим дітлахам може зробити диво, і передчасно «вимкнені» материнські почуття жінки, яка колись зробила аборт, оживуть. Та якщо почнуть приходити думки щодо усиновлення, до них слід придивитись уважніше. Усиновлення - дуже відповідальний крок, його не можна робити в гарячковому пориві. Має минути багато часу, щоб перевірити справжність своїх почуттів і намірів стосовно цього.

«Я пережила аборт, і нічого цього в мене немає»

Буває все. І дистанціювання від проблем - теж спосіб їх вирішення, але тимчасовий. Політика страуса - тактика перевірена.

Якщо радість материнства для вас нічим не затьмарена - радійте й дякуйте Господу, для Якого немає неможливого. Та якщо жінка прагне ігнорувати власні труднощі, вони зазвичай не зникають, а погіршуються. Краще визнати, що у Вашому контакті з дитиною чогось бракує, побачити на ділі власну емоційну неготовність і почати із цим щось робити, ніж відкладати вирішення проблеми.

Що може порадити психолог (православний)
Глибоке і щире покаяння у гріху.
Не думайте постійно про власну помилку, не роз’ятрюйте стару рану. Нескінченне прокручування таких думок підточує сили. Діяльна допомога комусь краща за марні жалі.
Якщо Ви, усвідомивши непоправність даного життєвого рішення, зможете хоч когось застерегти, це буде свого роду спокутою.
Можливо, варто одноразово докладно описати життєву ситуацію, що привела Вас колись до аборту, і покласти зошит із цією розповіддю в довгу шухляду - колись ця сповідь може стати в пригоді Вам або Вашим дітям.
Намагайтеся не уникати фізичного контакту з дитиною. Материнські почуття пробуджує контакт «шкіра до шкіри».
Читайте спеціальну літературу для батьків - недостатню роботу інтуїції можна компенсувати більшою поінформованістю.
Намагайтеся не проектувати власних страхів на дітей. Розповідаючи про те, що Вам ввижається, близьким людям, Ви побачите ірраціональність своїх побоювань. Ставитися до таких думок треба як до страхів.
Частіше спостерігайте за іншими мамами та їхніми дітками, намагайтеся побачити тонкі деталі нормального материнського ставлення.
Не варто сумувати. Діти - сонячні істоти, їхня безумовна любов до Вас поступово розтопить холод у серці.

Навіщо була написана ця стаття:

Дана тема може торкнутися і тих, хто пережив аборт, і тих, хто ніколи навіть думки про нього не допускав. Міркування на цю тему можуть бути важливі для тих, хто обмірковує можливість аборту для себе, й тих, у кого зараз дорослішають доньки й сини. Вони сьогодні ставлять запитання, а незабаром підуть у доросле життя і прийматимуть самостійні й відповідальні рішення.

Хотілося б показати, що аборт має тривалі, зазвичай погано усвідомлювані наслідки для всієї подальшої жіночої, материнської долі, які навіть ціною спеціально докладених зусиль усунути непросто. Це складний процес, що потребує часу.

Жінка ніколи не забуде, що в неї мала бути ще дитина, і десятки років по тому продовжує вираховувати, скільки б їй було тепер років. Нерідко саме після народження дітей жінка усвідомлює вчинене нею. Головне, що може допомогти, - покаяння, усвідомлення, що не все відбувається як належне, а також діяльна, не депресивна позиція, що дозволяє впоратися з почуттям вини, подолати постабортні зміни і вийти в нову життєву якість - неспотворене материнство.

Для розради можна зазначити, що материнство - широка практика, яка зцілює багато душевних недуг. Рано чи пізно дитина знайде дорогу до материнського серця, і воно відтане. Але душевна скам’янілість - один із найтяжчих наслідків аборту.

http://www.pravoslavie.ru