Ні абортам!

   Цей день Адашевич запам’ятав на все життя. Він вчився тоді в медичному інституті, і в кабінеті лікаря упорядковував картотеку. Того дня він, як завжди, корпів в кутку над паперами, коли в кабінеті почали збиратися гінекологи. Не звертаючи уваги на студента, вони розповідали один одному різні випадки зі своєї практики.   Доктор Радо Ігнатович пригадав одну вагітну пацієнтку, яка прийшла до нього, щоб позбавитися дитини. Аборт зробити не вдалося, оскільки гінеколог не зміг підвернути шийку матки. Лікарі говорили про подальшу долю цієї жінки, і Стоян, який прислухався до їх розмови, заціпенів. Раптово він зрозумів, що та жінка, стоматолог з неподалік розташованої поліклініки, про яку тут говорили, — його мати.
— Вона вже померла, проте, цікаво було б знати, що сталося з тою дитиною, якої вона хотіла позбавитися, — задумливо виголосив один з гінекологів.  Стоян не витримав:
— Я — та дитина, — сказав він і піднявся.
У кімнаті запанувала тиша, а через хвилину лікарі, один за одним, почали виходити.
Ще не раз впродовж багатьох років доктор Адашевич в думках повертався до цієї події. Він ясно розумів, що живе лише завдяки тому, що лікар погано впорався з абортом. Він сам ніколи не допустив би подібної помилки. Йому теж не раз траплялися жінки, яким не можна було підвернути шийку матки, проте він все ж завжди справлявся з цією проблемою. Не було в Белграді лікаря, який би робив аборти краще за нього. Дуже скоро він перевершив в «майстерності» навіть свого вчителя, доктора Ігнатовича, завдяки некомпетентності якого він колись лишився жити.
«Таємниця успіху полягає в тому, щоб натренувати руку частими операціями», — говорив Адашевич і часто цитував німецьке прислів’я «Übung macht Meister» («Справа майстра боїться». Вірний цьому правилу, він робив щодня по двадцять, тридцять абортів. Його рекорд становив тридцять п’ять абортів протягом одного дня. Сьогодні йому вже важко визначити, скільки абортів він зробив за двадцять шість років своєї практики. Ця цифра коливається від 48 до 62 тисяч.
Довгі роки доктор Адашевич був переконаний, що аборт — це хірургічна операція, щось накшталт видалення апендикса (так його учили на медичному факультеті, і так було написано в підручниках). Різниця лише в тому, що видаляється з організму жінки: у одному випадку це шматочок кишки, в іншому — тканина плоду.
Сумніви у нього почали виникати лише у вісьмидесяті роки, коли в югославські клініки було привезено апарати для ультразвукового дослідження (УЗД). Тоді на екрані апарату УЗД Адашевич вперше побачив те, що до цих пір залишалося для нього невидимим: нутрощі жіночого лона, а ще — жваву дитину, яка смоктала пальчик, ворушила ніжками і ручками. Як правило, вже через декілька хвилин шматки тіла цієї дитини лежали поруч на столі.
— Я дивився, але не бачив, — згадує сьогодні доктор Адашевич. — Але все змінилося, коли у мене з’явилися сни.
Сон доктора Адашевича
Власне кажучи, це був один і той самий сон, який повторювався щоночі впродовж декількох місяців.
Йому снилося, що він йде по освітленому сонцем лузі, довкола ростуть красиві квіти, літають різноколірні метелики, тепло і приємно. Проте, якесь тривожне відчуття не дає йому спокою. Раптово на лузі з’являються діти, вони бігають, грають в м’яч, сміються. Вік дітей різний: від трьох-чотирьох до двадцяти років. Всі вони незвичайно красиві. Обличчя одного хлопчика і двох дівчаток здаються докторові дивно знайомими, але він не може пригадати, звідки їх знає. Він намагається заговорити з дітьми, але вони, побачивши його, починають кричати і злякано розбігаються. За всім, що відбувається, спостерігає людина, одягнена в чорне, з вигляду схожа на ченця. Він нічого не говорить, лише пильно дивиться.
Щоночі Адашевич пробуджувався в холодному поті і не міг вже заснути до ранку. Не допомагали ані відвари з трав, ані снодійне.
У одну з ночей уві сні він спробував наздогнати дітей, що втікали. Одного з них йому вдалося зловити, і тоді дитина пронизливо закричала: «Допоможіть! Вбивця! Врятуйте мене від вбивці!». У цей момент людина, одягнена в чорне, подібно до орла кинулася в напрямку Адашевича, вирвала дитину у нього з рук і втікла. Доктор прокинувся, його серце стукало, наче молот. У кімнаті було холодно, а він був розпалений і спітнілий. Вранці доктор вирішив звернутися до психіатра. Оскільки всі сеанси були вже розписані, йому довелося записатися на наступний день.
З настанням ночі він в думках вирішив, що уві сні підійде до «чорної людини» і запитає, хто він такий. Так він і зробив. На його питання незнайомець відповів: «Моє ім’я тобі все одно нічого не скаже». Проте доктор наполягав, і тоді людина сказала: «Мене називають Фомою Аквінським». Це ім’я, дійсно, нічого не говорило Адашевичу. Він чув його вперше. Людина в чорному продовжувала: «А чому ти не запитуєш, хто ці діти? Ти не впізнаєш їх?». Отримавши негативну відповідь, Фома сказав: «Зате вони тебе дуже добре знають. Це діти, яких ти убив, здійснюючи аборти». «Як я міг їх убити? — запротестував Адашевич. — Адже вони великі, а я ніколи не вбивав народжених дітей». «Так ти не знаєш, що тут, по цей бік, всі діти виростають?» — запитав Фома. Доктор не здавався: «Але ж я не вбивав двадцятирічної людини». Фома відповів: «Ти убив його двадцять років тому, коли йому було три місяці».
І тут Адашевич раптом пригадав, на кого схожий цей двадцятирічний хлопець і ці дві дівчинки. Хлопець був схожий на близького друга Адашевича. Він зробив аборт його дружині якраз двадцять років тому. У обличчях дівчаток доктор впізнав риси їхніх матерів, одна з яких була його двоюрідною сестрою.
Коли Адашевич прокинувся, він вирішив, що більше ніколи в житті не зробить жодного аборту.
Я тримав у руці серце, яке билося
У клініці доктора чекав його двоюрідний брат зі своєю дівчиною. Їм було призначено заздалегідь час для проведення аборту. Жінка була на четвертому місяці вагітності і хотіла позбавитися своєї — вже дев’ятої по рахунку — дитини. Адашевич відмовився, але брат так довго його вмовляв, що, врешті-решт, доктор поступився: «Ну, добре, востаннє».
На екрані УЗД він виразно бачив профіль дитини, що смокче палець. Він розкрив матку, ввів щипці, захопив ними щось і витягнув назовні. Поглянувши, він побачив, що тримає в них маленьку ручку. Він поклав її на стіл. Нерв відірваної руки випадково попав в калюжку йоду, розлитого на столі. І ручка раптом почала рухатися. Медсестра, що стояла поряд, вигукнула: «Зовсім як жаб’ячі ноги на заняттях з фізіології».
Доктор здригнувся, але операції не перервав. Йому треба було розтрощити все те, що ще залишалося в матці. Але коли він знову витягнув щипці, то побачив серце. Воно ще пульсувало, все повільніше і повільніше, і, врешті-решт, перестало битися. Тоді доктор зрозумів, що убив людину.
У нього потемніло в очах. Він впав в стан заціпеніння і вже не пам’ятав, скільки часу це продовжувалося. Раптом він відчув, як хтось торсає його за плече, і почув переляканий голос медсестри: «Доктор Адашевич! Доктор Адашевич!». Виявилось, що пацієнтка спливає кров’ю. Вперше за багато років він почав гаряче молитися: «Господи Боже! Врятуй не мене, а цю жінку». Дивом жінка була врятована. Він зняв рукавички, знаючи, що більше ніколи в житті не зробить аборту.
Саботаж проти держави
Коли він оголосив про своє рішення завідувачу відділенням, це викликало загальний подив. Ніколи раніше не траплялося, щоб в белградській лікарні який-небудь гінеколог відмовлявся робити аборти. На доктора Адашевича почали чинити тиск, намагаючись змусити його змінити своє рішення. Йому в два рази скоротили оклад, його дочку звільнили з роботи, сина завалили на вступних іспитах в університет. Доктора Адашевича атакували в пресі і на телебаченні. Писали, що соціалістична держава дала йому освіту, аби він міг робити аборти, а він займається саботажем.
Після двох років такого цькування доктор Адашевич був на межі нервового виснаження. Він вирішив, що наступного дня піде до завідувача відділенням і скаже, що змінив рішення. Проте вночі йому приснився Фома, який поклав руку йому на плече і сказав: «Ти — мій хороший друг. Не здавайся і надалі». Назавтра доктор не пішов до завідувача відділенням. Він вирішив боротися.
Доктор Адашевич приєднався до руху на захист життя ненароджених дітей. Він їздив по всій Сербії, читав лекції. Двічі йому вдалося показати по югославському телебаченню фільм Бернарда Натансона «Безмовний крик», в якому показано всі подробиці переривання вагітності, що відстежуються на екрані УЗД. Завдяки ініціативі доктора Адашевича на початку дев’яностих років парламент Югославії проголосував на підтримку закону про захист життя ненароджених дітей. Проект закону був представлений президентові Слободану Мілошевичу, але той не підписав його. Потім почалася війна, і до цього закону нікому не було справи.
Коли мова заходить про війну, Адашевич міркує: «Чим ще можна пояснити цю різанину на Балканах, якщо не тим, що люди віддалилися від Бога, а людське життя взагалі перестало цінуватися?».
Відро як інструмент для аборту
Щоб не бути голослівним, доктор Адашевич розповідає про те, що практикується в Сербії: «Оскільки нашими законами передбачено, що життя дитини знаходиться під захистом лише з того моменту, коли вона зробить перший ковток повітря, або видасть свій перший крик, то дозволено робити аборти на сьомому, восьмому і навіть дев’ятому місяці вагітності. Слово «аборт» тут навіть недоречне, оскільки, по суті, це передчасні пологи. Поряд з гінекологічним кріслом стоїть відро з водою, і ще до того, як дитя видасть перший крик, йому затикають рота і занурюють у воду. Офіційно це вважається абортом, і ніщо не протиречить закону — адже дитя не встигло зробити вдиху».
Адашевич цитує Мати Терезу з Калькутти: «Якщо мати здатна убити власну дитину, що ж може утримати тебе і мене від вбивства один одного?».
На сьогоднішній день в Сербії більшість абортів здійснюється в приватних клініках, які не дають відомостей про кількість виконаних в них «операцій». За підрахунками доктора Адашевича, в двадцяти п’яти випадках зачать народжується всього одне дитя. Двадцять чотири живі істоти знищуються: «Це справжня війна народжених з ненародженими, — говорить доктор. — В цій війні я виступав то на одному, то на іншому боці. Спочатку, ще до свого народження, я був засуджений на смерть, потім сам вбивав ненароджених, а тепер намагаюся їх захищати».
Останнім часом доктор Адашевич став цікавитися Фомою Аквінським, про якого до недавнього часу не мав поняття. Він роздумує над тим, чому уві сні він побачив саме св. Фому, а не якого-небудь православного святого. У одній з праць Фоми Аквінського доктор відшукав фрагмент, в якому святий стверджує, що людське життя починається на сороковий день з моменту запліднення у випадку, якщо плід чоловічої статі, і на восьмидесятий день з моменту запліднення у випадку, якщо плід жіночої статі.
— А ким же є дитина в перші дні після зачаття? Ніким? — запитує Адашевич і тут же відповідає: — Я думаю, що написане Фомою не дає йому спокою на тому світі. І добре, тому що завдяки цьому він не дав спокою і мені.

http://www.aborty.org  (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)