Ні абортам!

   Знаєте, в своїй небагатій практиці військової судової експертизи я з кримінальними абортами стикався мало – військова служба в Радянському Союзі більше змушувала з чоловічими трупами справу мати. Тому якогось повноцінного огляду по темі я дати не зможу, але все ж таки декілька забавних випадків пригадую. Відразу обмовлюся, не всі випадки унікальні. А що фінали сумні – але ж на моїй роботі інших просто не буває.

• Перший звичайний кримінальний аборт 
Труп цієї молодої жінки надійшов з маленького північного військового містечка під Кандалакшами. Навіть очі не закрили. Господи, лежить голе тіло на столі, погляд блакитний в стелю. Весь персонал, включно з бувалими старими і великодосвідченими циніками-прозекторами, проходячи мимо, прорікає одне і те саме слово – «Красива!» Від живої, окрім відсутності дихання, відрізняється лише кольором білого мармуру. Отака статуя творіння Мікеланджело. Ну годі лірики, де мій секційний ніж. За п’ять хвилин причина смерті є ясною, як сонячний день,-гостра втрата крові, щоправда, з доволі пікантного місця.

На поверхні ендометрію, тобто внутрішнього вистилу матки, здорова вишкрябана пляма – явно вагітність під п’ять місяців, та і сама матка розмірами і товщиною стінки цьому терміну відповідає. Точніше весь ендометрій відшкребли, просто плацентарне місце виділяється. У тілі судини «злипшіся», крові залишилося мало, мабуть за ніч витекла в об’ємах, несумісних з життям. Ех, шкода, яку тітку згубили!

За освітою педагог, всього перший рік, як після інституту. Чоловік молодий офіцер, родинне життя толком ще не почалося. Єлизавета Петрівна, Ліза, Лізонька, Лізка – кому як. Йому – Лізонька. Законному чоловікові, співавторові вагітності. А ось міркування, з яких Лізонька від дитинки вирішила відмовитися, для красунь лейтенантських дружин, на жаль, не рідкість.

Ліза була корінною ленінградкою. Народилася і виросла в самому центрі Північної Пальміри, серед палаців і комунальних квартир, серед чистих площ і брудних колодязів внутрішніх дворів, чорних ажурних грат і білих ночей, під холодними дощами і контрастом теплого метро.. Місто було частиною її, а вона частиною міста. Лізка безкорисливо обожнювала Пітер, Пітер же віддячував їй за це увагою і почестями – довгими, прилипливими поглядами парубків і заздрісно-колючими очима дівчат. Вона була красива. Дуже красива. Настільки красива, що ані в школі, ані в інституті ніхто не ризикував з нею зближуватися. Може в Універі, Меді або Техноложці все було б інакше – там парубків багато. Але не в Педі. У Педі мужиків мало, всі вони на очах і свою самооцінку бережуть. Хто захоче зв’язуватися з фотомоделлю з ризиком зазнати нищівного фіаско? Мужики красивих бояться. По життю вони люблять середніх, а з красивими вони сплять в мріях. З середніми вони кавалери і володарі, а з красивими вони вартові. І що можна протиставити її зовнішності в своїх двадцять з хвостиком? Вона вже центр уваги, а ти ще ніхто. Не виходить паритетного початку. А інститутська любов – це відчуття рівних. Тому частенько дуже красиві дівчата за загального шанування виявляються досить самотніми.

На випускний вечір новоспечених офіцерів ЗРКУ – зенітників-ракетників – вона потрапила практично випадково. Сама три дні тому випустилася. Будучи прописаною у тата з мамою, залишилася в Ленінграді, щоправда, конкретної школи, як місця майбутньої роботи, по розподілу ще не мала – міський Наросвіт з застосуванням її вчительського таланту ще не визначився. І тут вона зустріла Максима. Могутня тілобудова, мужнє обличчя. Нова офіцерська форма так добре підкреслює чоловічу фігуру, а всякі яскраві блискучі еполети якось навіть збуджують. Зухвалий, але культурний і розумний, без яких-небудь натяків на власну невпевненість, він так не походив на парубків з її педагогічного оточення. Роки життя в чисто чоловічих колективах військових училищ і академій накладають свій відбиток – більшість курсантів не мають повсякденного досвіду спілкування з протилежною статтю, а коли з нею стикаються, то підсвідомо включають свої звичні стереотипи, що геть збивають дистанцію. Будь то гусар витонченої душі або чобіт-солдафон, завжди десь усередині сидить Поручик Ржевський, в тій або іншій мірі, звичайно. Адже саме Поручика так часто чекають красуні, всіма бажані, але яких всі уникають. Саме Поручик і завоював ленінградське серце Лізоньки.

Вона кинула все і практично миттєво, за місяць, вискочила заміж. Виписалася від батьків і виїхала до Кандалакші. Ні, Максим не був поганим. Поручик, що роздає патрони, уміло чергувався з корнетом, що розливає вина на званих балах. Якби його частина стояла під Петергофом, то її життя, напевно, було б щасливим. Проте специфіка ракетників така – глухі куточки, багно по коліно і нудно-сварливий колектив офіцерських дружин, де все про всіх всі знають. Це навіть не провінція, це заслання, це каторга, а Ліза зовсім не поділяла поглядів декабристок. Вона раптом зрозуміла, що кращі роки її життя повинні пройти в БОСах – будинках офіцерського складу, де дружини начштабу і командира були головною інстанцією, що поблажливо патронує, або навпаки, що злісно зневажає будь-яку іншу жінку, що відає поширенням імпортних чобіт і чуток, беззастережно любить лестощі і підпорядкування. А вона звикла сяяти! Сяяти не виходило. Виходило гавкатися. Якось відразу ця красуня своїми столичними манерами викликала ненависть полкових матрон. Та і чоловік, здавалося б, єдина і вірна опора, ні з того, ні з сього серйозно ударився в службу, ганяв солдатів і хворів за матчастину. Раптом виявилось, що його мрія стати полковником або генералом вимагає для свого втілення величезної напруги сил і безрозсудної витрати часу, забраного у неї і відданого бездушним радарам і ракетам. Вона днями і вечорами залишалася наодинці, а довкола самі болота і немає людей. Комарі і криволісся, росомахи і прапори, солдати і сержанти, особисти, замполіти, зампотехи та зампотилу. Господи, що ж я Тобі зробила, що Ти посадив мене в цю діру?! Знову так захотілося бути в центрі її Міста з його багатомільйонними обожнюючими очима. Хай хтивими, хай на секунду, але завжди в центрі!

Ліза усвідомила, що двадцять три це не кінець, а початок. То, чим природа нагородила її, а саме рідкою красою, все ще при ній, хоча і не буде довгою. Що її краса в Місті означає реальні можливості, і що в інституті вона просто жувала соплі, замість того, щоб ці можливості використовувати. А Максим повинен зрозуміти просту істину, що вона вища за болота і плітки дружин комскладу. Вона створена для Міста, вона любить Місто, вона не може без Міста. Солдати, радари і ракети для неї не важливі, як не важливі і погони, нехай навіть полковницькі, але в такій дірі. Зарплата теж нічого не означає – краще з рублем по проспекті, ніж з сотнею по сопках. Варто було їй закрити очі, як яскравим видінням з’являвся силует набережної Неви, Ростральні колони і Зимовий. А мости! А підземка! Вона зупинялася біля важких багатоосьових «Ураганів», коли ті виповзали з-за бетонного паркану частини. Специфічний запах якогось мастила або ще чогось нагадував повітря метрополітену. Згадувалися «Повстання», «Пушкінська», «Чернишевського», її рідні станції…

У місцевій школі Єлизавета Петрівна з боєм отримала шість годин на тиждень – чотири уроки і дві години на «домашку», учнів було мало, а офіцерських дружин-вчителів явний перебір. Робота не могла розбавити її самоти. Чоловік йшов о шостій, а повертався деколи по півночі. Вона пиляла його за це вже місяці три, але результатів не було. Точніше результати були – Максим зовсім зациклився на кар’єризмі і став висловлювати відверту незадоволеність поведінкою дружини. Йому страшно не подобалася її зухвалість і незалежність по відношенню до дружин його керівників. Найшла коса на камінь.

На жаль, Ліза підійшла до меж свого терпіння на п’ятому місяці вагітності. Того вечора Максим повернувся зовсім пізно – у його солдатів були нічні стрільбища. Він громіздко плюхнувся на взуттєву полицю в передпокої і став стягувати брудні чоботи. Ліза дивилася на грудки бруду, що розліталися по чистому, тільки що вимитому лінолеумі, дивилася на свої всиротілі туфлі на високому підборі, які тут так жодного разу і не взула, на мокрий плащ-намет і комарів, що кружляли навколо лампи. Злість та розпука переповнили її:

- Як мені тут набридло! Я повернуся до Ленінграду, впаду і цілуватиму асфальт Невського Проспекту!

Вона витримала без малого рік і з неї досить! І вона висловила йому все. Максим також у боргу не залишився – почалася суперечка на решту ночі. До ранку обидва визнали шлюб прикрою помилкою, а вагітність дурним наслідком обопільного непорозуміння. Максим останнім часом здогадувався, що Ліза піде, і страшно переживав за майбутні аліменти. Звичайно, розлучення для радянського офіцера було солідним ударом по кар’єрі – політвідділ подібної «аморалки» не вибачав. Проте без дітей справа йшла куди легше – разова велика догана. А ось коли в подальшому житті за послужним аркушем військовослужбовця тягнувся виконавчий лист суду, «аморалка» тривала до повноліття покинутих нащадків. Генеральські погони автоматично переходили в розділ нездійснених мрій. Ліза ж розуміла, май вона дитину на руках, хоч її фінансовий стан дещо покращає (за радянськими поняттями офіцери отримували багато), але шанси нового старту помітно скоротяться. А їй був потрібний старт абсолютно нового життя, без старих хвостів. Вагітність стала зайвою з обопільної згоди сторін. От тільки вже пізно – після трьох місяців жоден абортарій за таку справу легально не взявся б. Проте світ не без чудес і не без добрих людей – аборт п’ятимісячного плоду був зроблений прямо наступного дня після остаточного з’ясування сімейних стосунків. А ще за день, на ранок після аборту, красуня Ліза була вже мертвою.

В принципі, що три, що п’ять – для лікаря технічно різниця невелика, а ось для жінки ризик зростає в багато разів. Хоча якщо в лікарняних умовах, то зазвичай і з такими термінами після абортів не помирають. Лише полежати треба пацієнтці під лікарським спостереженням, як після пологів. А тут ось яка історія вийшла: аборт Лізоньці зробили ввечері і відправили ніжками топати чотири кілометри по брудній дорозі – глибокій колії, набитій по болотах важкою військовою технікою. Ліза ледве дійшла додому і відразу лягла спати. Максим знову з’явився пізно, з нею більше розмовляти не став, оскільки побачив у ванні рушник в червоних плямах і зрозумів, що все прошло як належить. Мовчки завалився на розкладачку в іншій кімнаті.. А на ранок його дружина не прокинулася. Матрац під нею важенний став, за ніч весь кров’ю просочився…

Ось і закінчили ми з Лізкою. У сенсі розітнули – зашили. Зашили її швом-кіскою, як всіх, лише на її білому знекровленому тілі чорна капронова нитка різкіше виділялася. Час папірку писати. Лише накатав я протокол, як з’являється капітан, слідчий з військової прокуратури. Він вже по місцю подивився і дечого у справі накопав. У тій частині, де служив чоловік покійної, був дуже цікавий майор – начмед.  Давним-давно закінчив цей медик цивільний медінститут із спеціалізацією по гінекології. Потім потрапив по обов’язковій до армії, де в ті часи й зарплата була вищою, і клопотів менше. Там і прикипів. Доріс до начальника медичної служби загону, але свою первинну спеціалізацію не забув. Ну в нормальному радянському загоні на тисячу військових мужиків одна жінка-військовослужбовець доводилася, зазвичай сиділа така «зелена спідниця» на посаді якої-небудь друкарки в штабі. Дружини офіцерів військовослужбовцями не були. А якщо контингенту немає, то і легальною гінекологією начмеду займатися не доводилося, ось він і зайнявся нелегальною. В основному абортами серед дружин. Слідчий до цього майора вмудрився в гараж залізти, так там підвал весь був білим кахлем обкладений, стояло гінекологічне крісло і стерилізатори, повні специфічного хірургічного інструментарію. Коротше, все по науці. По науці, якби своїх пацієнток додому відразу не гнав. 
Ох не люблю я колег в погонах садити, але доводиться. А в цьому випадку і без жалю.

• Другий звичайний кримінальний аборт

Ну цей труп був зовсім не білий – швидше жовтий, як лимон. Тридцять п’ять років, троє діток залишилося. І чого б їй не народити четвертого? Термін вагітності найбільш відповідний для аборту – близько двох місяців. З таким терміном йди собі легально в жіночу консультацію і шкрябайся там на здоров’я. А ще краще сексом займатися по-розумному: адже чоловік на підводному човні служив і по терміну вагітності в батьки зовсім не потрапляв, оскільки в момент той знаходився далеко-далеко в іншій півкулі під водою. Тому і побоялася «вірна» дружина тягтися до якої-небудь медичної установи. Але ж світ не без добрих людей – знайшовся один знахар-терапевт в Сєвєроморську, допоміг за двісті рублів. Прийшов цей лікар додому. У дипломаті урізаний гінекологічний набір – дзеркало, кульові щипці, набір бужів, дві кюретки і абортцанг.

Спеціально для чоловіків пояснюю: дзеркало – це така блискуча залізяка, якою жіноче господарство розкривають. Потім в хід йдуть кульові щипці – здоровий, подібний до ножиць інструмент, кінчики якого загнуті, як хижі кігті. Кульовими щипцями жодні кулі не витягують, ними хапають за зів шийку матки, проколюючи її наскрізь, і тягнуть до виходу (а якщо ззовні дивитися, то до входу) піхви. Зів матки вузенький, і його треба розширити, для цієї мети і існують бужі. Вони чимось схожі на металевий чоловічий член, лише з гострим кінцем. Для нормального аборту необхідний цілий набір таких штук різного діаметру. Починають вводити з тоненьких, а закінчують товстенними. Потім в цю діру сунуть абортцанг. Це такі довгі щипці з гостро вигостреними кілечками на кінцях. Коли кілечка зімкнуті, то абортцанг відносно безпечний, і його легко можна запхати до матки і там жваво поклацувати. Краї кілець швидко розривають тіло зародка на шматочки. Ними ж можна легко ці шматочки з матки витягнути. Малюсінькі ручки, ніжки, фрагменти смішного лялькового личка і ще хрящового черепа і тільця… Як тільки дитинку вбили, треба поклопотатися про маткове вистилання – його треба гарненько відшкребти до милого звуку дряпання ножем по картоні. Для цих цілей і призначені кюретки – отакі леза, заломлені петелькою на довгій рукоятці. Пам’ятаєте такі забавні батоги, незмінний атрибут фашистського наглядача у концтаборі - довга ручка з невеликим ремінцем на кінці? Кюретка їх повна копія, хіба що злегка зменшена і виконана з медичної сталі. Її теж сунуть в матку і там гарненько «стьобають» маткові стінки зсередини. Кров з шматками ендометрію весело тече між ніг до підставленого емальованого тазіку. Ну ось і з цим покінчено. Доброго вам здоров’я, мила жінко.

Чоловіки, жалійте своїх дружин, не будьте дурнями. Правда, легше пробачити, ніж втратити – адже лікар, який би він досвідчений не був, на аборті завжди працює всліпу. А це означає, що ніхто не застрахований від маленької такої невезухи – кюреткою або абортцангом можна ненавмисно проткнути стінку матки і вийти в черевну порожнину. А там ріжучі колечка затиснуть кишку і швиденько випустять її вміст (гівно) до черева. Якщо жінка швидко не помре від внутрішньої кровотечі, то може запросто довго вмирати від розлитого перитоніту. Перитоніт - це запалення очеревини, коли бактерії з калу, що вилився, і кишкових соків починають жити не всередині кишок, а ззовні, але всередині живота. Тут вже більше половини в труну, хоча якщо аборт в лікарняних умовах, то дещо зробити можна – швидко розпанахати живіт, кишку вшити, або навпаки розрізати і вивести обидва кінці «двустволкою» через передню черевну стінку. Перелити кров, промити черевну порожнину та молитися Богові про успішний результат. Ну що, ще є бажання робити аборти?

Так от знахар-терапевт абортцангом витягнув кишку з матки до піхви. А як витягнув, так зімлів, бо будучи лікарем, він знав чим справа закінчиться. Нормальна людина (давайте теоретично припустимо, що кримінальними абортами може займатися нормальна людина), так от нормальний відразу б кинув все як є і подзвонив би в «Швидку». Жінку може врятувати лише негайна порожнинна операція. Але ж кримінальні аборти зазвичай ненормальні роблять. Адже і після такого дзвінка хочеш або не хочеш, а сидіти на зоні доведеться. Тому наш терапевт нікуди дзвонити не став, запхав тим же абортцангом кишку назад в черевну порожнину, дав жінці тетрацикліну і пішов додому. Ну антибіотик в цьому випадку був як в слона дробом. Перитоніт розлився наступного дня, а ще за п’ять днів мати трьох дітей опинилася в морзі. А терапевт в тюрязі, вже з обтяжуючими. І його не шкода.

• Третій звичайний кримінальний аборт

Знаєте, яка найголовніша умова будь-якої хірургічної операції? Асептика! Тобто, щоб на інструментарії і в операційній мікробів не було. Аборт - це майже звичайна хірургічна операція. Всієї незвичності там – що малюсіньку людинку вбивають, а у всьому іншому рутинна хірургія. Так от, головного правила рутинної хірургії при кримінальних абортах частенько не дотримуються. Важко підтримувати стерильність в нестерильних умовах.

Труп цієї сімнадцятирічної дівчини за кольором нагадував каву з молоком. Ось диво – ледь привезли, як відразу розкладатися почала, смердить як від п’ятиденної. Схоже, що красунька бактеріями нашпигована. За розтином виявилося саме так – сепсис, або зараження крові по-народному. Звідки це зараження почалося, довго шукати не треба – замість матки смердючий мішок з гноєм. Та ми не з гидливих, зараз і це розпатраємо. Ой, що видно – аборт тижневої давності. Терміни вагітності зовсім невеликі, напевно, всього близько півтора місяця. Як же ж тебе вгараздило, люба?

А вгараздило просто – залетіла від однокласника. Люда була взагалі-то дівчинка бойова, в десятому класі від поглядів хлопчиків не губилася. Ігор з нею просидів за однією партою цілих чотири роки. Радянські правила були суворі– за партою хлопчик-дівчинка, без спеціальної вказівки класного керівника місце змінити не можна. Та Ігореві і не дуже хотілося його міняти. Люда вчилася добре, списати завжди можна, але це не головне. Якось роки два тому жартів заради Ігор їй на стегно руку поклав. Та не хотів він її лапати – на спір перед хлопчаками малювався. З цієї авнтюри нічого хорошого не вийшло – Людка прилюдно лупила його по голові підручником географії, а потім місяць списувати не давала. Але це два роки тому. Нещодавно Ігор знову їй руку поклав туди ж і вже без всякого малювання – дуже захотілося за Людкине стегно потриматися. Була алгебра, нудьга і тиша. Ось він і ризикнув. Парта у них остання, кутова, ніхто не бачить. Він відчував, що цього разу Людка скандалу не здійме, але чекав, що його руку тієї ж миті зі свого стегна скине. А вона здригнулася від першого слабкого дотику, а потім зробила вигляд, що нічого не відбувається. Не скинула руку!

Ігор сам злякався такого повороту подій і руку прибрав. Люда поводилася з ним, як нічого не сталося. А Ігор спати не міг, так йому цей момент згадувався. Наступного дня він вже Людкине стегно добре погладив, але поки лише зверху. А ще через день осмілів і запустив руку між ніг. І знову жодної реакції! Лише на останньому уроці Люда йому тихо сказала, що у неї вдома сьогодні нікого, батьки раніше восьмої не повернуться. І було це всього два місяці тому…

Те що залетіла, Люда зрозуміла швидко – затримка і запаморочення з підтошнюванням, точно так само, як було нещодавно у старшої сестри. Звичайно, татові й мамі вона нічого не сказала, але і до жіночої консультації йти побоялася. Сказала подрузі. Подруга якійсь старенькій зі свого під’їзду. Старенька і дала наводку сходити до стоматолога. Ні, без жартів, до стоматолога. Тітонька стоматолог абортами підробляла. Ось цього я зрозуміти ніяк не можу – адже при їхній специфіці на одному зубному протезуванні можна було заробити статки. У дрімучий радянський час вони поголовно сиділи на золоті, потім на металокераміці. Це ж місячна зарплата гінеколога в один день! Навіщо їй кримінальні аборти? Швидше за все якісь приховані психологічні драйви спонукали садистку-дантиста лазити жінкам туди, де зуби лише в анекдотах бувають. А робила вона це просто – в тому ж кріслі біля бормашини. Ну зі стерильністю в радянській стоматології не дуже було – посверлять, подлубаються, і бабах інструмент в дезрозчин. У стоматології інструмент маленький, і такий метод асептики якось працював. Гінекологічний інструмент великий. Його кип’ятити треба, потім на спеціальному стерильному столі в асептичних умовах операційної тримати. Нашому стоматологові таке дуже складним здавалося – інструмент вона навіть толком не мила, так обполіскувала тим же дезрозчином в звичайному пластмасовому тазі.

«На справу» залишалася наша дантистка після роботи, були у неї ключі від поліклініки і кабінет без вікон. Темною ніччю приходили до неї дівчатка із стольниками в руках, за ці ось стольники і позбавляла їх лікарка від небажаних вагітностей. А що, зручно! Справ-то – одну ногу в плювальницю, іншу на табурет, лампу від бормашини в самий низ, щоб межи ноги світила, і давай працюй, начебто як над корінним зубом. Там теж місце вузьке. Так, та не так. Занесла вона в матку інфекцію. Аборт, він же слизову оболонку, вважай, геть видаляє, залишаючи порожнину матки однією зяючою раною. Чекай, поки новий ендометрій відросте. Тому будь-який мікроб, що потрапив туди, йде прямо в кров. Справедливості заради мушу відмітити, що мікроб в крові ще не кінець світу. Вже коли торкнулися стоматології, то скажу, що бактеріємія (наявність мікробів в крові) стовідсотково виявляється після звичайної екстракції зуба. Смикнули зуб, і тут же узяли кров – якщо мікробіолог не нероба, то обов’язково що-небудь виявить. При аборті справа йде інакше – в матці формується величезний фібріновий шар крові, що згорнулася, хороше живильне середовище для будь-яких бактерій. Піднеси до цього пучка соломи сірник, у вигляді зараженого інструменту, і відразу спалахне так, що мало не здасться. Ось і спалахнуло – спалило бактерійним полум’ям весь організм молодиці-десятикласниці за тиждень. Думається, що слабкою втіхою для її батьків і невдалого «спарінг-партнера» був той факт, що стомато-гінеколога посадили.

http://www.proza.ru  (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)