Проти витравлення плоду
(з книги «Сім’я православного християнина»)
В давнину безчадіє вважалося великим гріхом і ганьбою у людей. От чому батьки Богородиці Іоакім і Ганна до глибокої старості благали Бога про зняття з них ганьби і дарування їм плоду, поки Господь не послухав їх молитви і дарував, нарешті, Дочку, Пречисту і Преблагословенную Діву Марію.
І в християнській церкві чадородіє завжди вважалося, як заслуга перед Богом, Який благословив людей на розмноження роду людського, а про жінку, що народжує дітей, прямо сказано, що врятується дружина чадородія ради. Не так дивляться на цю справу тепер. Нині багато батьків обтяжуються дітьми і приймають всілякі заходи до попередження зачаття дітей, а також і до насильницького убивання плоду за допомогою штучних викиднів (аборту).
Але грішать ті християни, які ремствують на многочадіє, а ще більш грішать ті, які приймають заходи проти зачаття і засоби для знищення плоду.
Штучний викидень Церквою вважається, як дітовбивство і разом самогубство, якщо наслідком буває смерть самої матері або тяжкий розлад її здоров’я. На цей гріх св. Церква завжди дивилася не інакше, як на вбивство. Але цей гріх в давнину був допускаємо надзвичайно рідко, тільки тими нещасними жінками, які зачинали від розпусти і із-за страху суспільної ганьби і тяжких сімейних наслідків наважувалися вбивати в чреві плід, стягуючи живіт різними путами, або ж готуючи і приймаючи які-небудь ліки. І стародавні пастирі таких грішниць не допускали до таїнства св.Причастя, і вони на все життя, навіть і при кончині, відлучалися від цього таїнства. Чому? Тому що знищення плоду є людиновбивство, а ніякий людиновбивства, під яким потрібно розуміти і що всякого витравляє зачатий плід, не має життя вічною, в нім що перебуває (1 Іоан., 3,15. Срав. Ап. 22,15). 91-е правило 6-го всел.собора повеліває карати вбивці тих з жінок, які або приймають або іншим дають врачества для виверження плоду. Св.Василій говорить: “і дающія і прінімающія дітовбивчі отрути зараховується до вільних вбивць” - і призначає ним 10-річну єпітімію.
Таким чином, за найпоблажливішими правилами св.Церкви, дружини, що зачали від розпусти і проводили в собі тим або іншим способом убивання плоду, повинні каратися щонайменше десятирічним відлученням від св.Тайн, а особи, з корисливих або інших спонукань проводять над такими дружинами дії що призводять до викиднів, повинні підлягати повному покаранню, визначеному за вільне вбивство, тобто, дивлячись по тяжкості провини, відлученню від св.Тайн до кінця життя, або в усякому разі не меншого 20 років. І лише велич покаяння і ревнощі у виправленні дають згодом право на скорочення цим, як і іншим вбивцям, терміну епітімії до 15 років (П’яте правило Григорія Ніссакого). - А оскільки останнім часом до викиднів стали вдаватися не тільки ті нещасні жінки, які, будучи захоплені в гріх розпусти, вдаються до них під тяжкістю суспільної ганьби і сімейних утисків, але і жінки, що знаходяться в шлюбі, не охочі нести хреста дітонародження і виховання дітей; якщо перші можуть мати яку-небудь підставу до пом’якшення їх провини і поблажливості, то останні, тобто заміжні, згідно ухвалі шостого вселенського собору, підлягають не інакше, як повному покаранню вільних вбивць, тобто відлученню не менше, як на 20 років. Такому ж церковному покаянню поза сумнівом підлягають і батьки дітей, що вбиваються шляхом викидня, якщо це робиться з їх відома і згоди.
Що стосується попередження зачаття, то цей гріх відомий під виглядом гріхів “проти єства” і “всупереч єству”, по тяжкості своєю порівняний з любодіянієм. “А розпусник, говорить 59-е правило св.Василя, два літа та плаче, два та слухає, два та припадає, і єдине літо та стоїть тільки з вірними, в осьмое допущений буде до св. Дієприкметники”. Розпусник, що не сам розкаявся, а викритий в розпусті, карається 9-річною епітімієй (Гріг.Нисск. 4 має рацію.).
Зразок пастирської поблажливості до щиро і старанно кається дає в своїх канонічних правилах св.Иоанн Той, що пісникує, патріарх Константинопольський, який епітімію за блудодіяніє скорочує до двох років, “з тим, щоб той, що кається задовольнявся, після дев’ятої (т.е. третього по напівдні) години, сухояденіем і творив щодня 250 уклонів (прав.6-е), для прилюбодіїв до трьох років, під тією ж умовою (прав.20-е), а частка жінок, що навмисно вбивають плід в утробі своїй і що дають і приймають ліки з метою отруєння і виверження зачатого плоду, до п’яти і навіть трьох років (прав.33-е), під тією ж умовою. “Якщо ж буде недбайливий в цьому (т.е. у стриманості, в уклонах і милостині), то повинен витримати повний термін епітімії, призначений батьками”.
А скільки мук і терзань совісті повинен перенести той, хто дає або приймає засоби для викидня і знищення плоду. Мука совісті за довершене людиновбивство є найбільша мука. Під впливом такої муки злочинці іноді позбавляють себе життя або добровільно віддаються в руки суду людського, щоб через понесене покарання заспокоїти свою совість. А іноді буває і так, що збентеження совісті проводить у приймаючого засобу до знищення плоду божевілля, так що що безневинно убив людину сам видає себе вбивцею і визнає над собою безпосередній суд Божий.
Крім того, що вивергають зачатий плід позбавляються сімейних радощів, щастя, здоров’я і інших благ життя, а також благословення Божія тому своєму потомству, яке вони залишають собі сподіваючись на велике забезпечення і достаток від користування благами цього життя, забуваючи те, що промисел Божий часто карає вбивцю тим родом смертіі, який він вживав по відношенню до своїх жертв”.
“Вси пріємшиі меч, метаємо загинуть!” (Мф.26,52). Цю істину виправдав на собі, наприклад, преп.Мойсей Мурін. До ухвалення християнства він був розбійником, вів розпусне життя, спокушав і насилував жінок і для задоволення своєї пристрасті вдавався до грабіжів і вбивств. Хоча він загладив своє життя щиросердим покаянням, але для задоволення правосуддя Божія закінчив своє життя так само, як і сам жив до розкаяння, тобто був убитий одним з розбійників, що напали на нього (”Ч.-М.”). Інший приклад. У Англії, поблизу р. Честеру, жив багатий овдовілий селянин і мав у себе в будинку для господарства молоду дівчину, свою родичку. Він вступив з нею в любовний зв’язок, і, коли та завагітніла, поблизу одного болота наніс їй багром смертельні рани і кинув тіло її до вугільної ями. Про це стало відомо владі. Уряд, зробивши розслідування, узяв злочинця під варту і, не дивлячись на те, що він не признався в своїй провині, засудило його на смерть (”Має рацію.Божие, відкриваюче тайн.смерт.”).
Та відають це ті безрозсудні дружини, які, прагнучи зруйнувати плани Творця при створенні Їм чоловіка і дружини (Быт.1,27-28), наважуються йти проти волі Божій і Його благопопечительного Промислу, без Якого і волос з голови нашою не впаде. Хай знають, що, вивергаючи зачате в чреві, вони бувають не тільки вбивцями, але і самовбивцями, оскільки часто ненавмисна смерть осягає їх від невдало проведеного викидня, а цей гріх, як заколот, проти Бога і природи не відпускається ні в цьому житті, ні в майбутньому. Та убояться вони тій злій долі, яка часто осягає вбивць тут на землі, а ще більш хай страшаться майбутнього суду Божія. “Не убій (исх.20,13), сказав Господь. Я стягну і вашу кров…стягну… душу людини від руки людини, від руки брата його” (Быт.14,5).
Духовна бесіда, 1914.
(переклад Наталії Ошуркевич)
