Ні абортам!

   У 1980 р. я влаштувалася працювати медсестрою у відділення гінекології районної лікарні м. Анапи. Про те, що стоїть за словами «штучне переривання вагітності», не дивлячись на початкову медичну освіту, поняття мала смутне. І тепер, через роки, побачивши і усвідомивши, що відбувається у відділенні, вважаю своїм обов’язком розкрити весь жах того, що стоїть за словами «аборт» і «штучні пологи».
Працювала я постовою медсестрою, в коло моїх службових обов’язків входив і догляд за жінками, яким зробили планові аборти, була спеціальна медсестра, але на нічних чергуваннях залишалася одна, працювала з черговою лікаркою, коли вночі приходили ті, хто за гроші хотів швидко позбавитися від дитини або по «швидкій» привозили так звані «кримінальні аборти» і жінок з викиднем, що почався, тоді доводилося допомагати лікарці. Хочу сказати, що не раз чула бесіди лікарки з жінками, які готувалися до аборту про те, що «до 12 тижнів плід як людина ще не сформований і є всього лише «згустком крові». Зізнаюся, думала і сама так само.
У одне з чергувань прийшла жінка, попросила покликати лікарку, як з’ясувалося потім, хотіла швидко негласно перервати 7-8-тижневу вагітність. Лікарка дала мені вказівку готувати інструменти. Тоді я вперше побачила, що це за «згусток крові». Коли лікарка вискоблювала порожнину матки, в таз, що стояв під жінкою, разом з кров’ю плюхнулося маленьке дитя. Він був такий крихітний (6-10 см), що випав цілий, не пошкоджений інструментом. У нього було все як у дорослої людини: ручки, ніжки, личко, не було лише нігтиків, і замість оченят були щілинки … Дитинку разом з вмістом тазу відправили до каналізації. Дітей, убитих на пізніших термінах вагітності, викидали разом з рештою сміття в сміттєві контейнери, де їх розтаскували собаки.
Ще жахливішими були штучні пологи від 4 до 7 місяців вагітності. Дитина часто народжувалася життєздатною, кричала, сучила ніжками. Щоб смерть настала швидше, немовля клали на підлогу, в коробку і відкривали вікна і двері, щоб влаштувати протяг. Про те, що я відчувала, бачивши все це, писати не буду. Приходивши вранці на зміну, я бігла в абортарій, знаючи, що там повинне лежати дитя після штучних пологів, крихітка, якого залишили помирати. Якщо немовля було живе, я завертала його в махровий рушник, включала сухожарову шафу і вкладала дитинку на неї, щоб зігріти, потім розводила глюкозу і з піпетки годувала малечуи. Часто діти виживали, я отримувала за це догану, а за дитиною приїздила «Швидка допомога» і відвозила її в дитячу лікарню. Через деякий час я дзвонила в лікарню, щоб взнати, що з дитям, інколи діти залишалися живими і навіть здоровими.
Один-два рази на місяць до нас в гінекологію приходила на чергування лікарка з міської поліклініки. Швидко познайомившись з жінками, знаючи причину їх приходу у відділення, пропонувала свої послуги: за «кругленьку суму» «звільнити» жінку від дитини всього протягом декількох хвилин. Багато хто погоджувався, тому що встигали рано вранці вже піти додому, ніким не помічені. Робила лікарка все сама, медсестру кликала лише, щоб прибрати те, що залишилося після аборту. Але не даремно говориться, що «все таємне завжди стає явним», незабаром стало відомо, як ця лікарка робила аборти жінкам з великим терміном вагітності: вводила в порожнину матки спеціальний розчин і прямо рукою виривала дитину, заподіюючи при цьому жінці непереноиміі страждання. Своїх дітей у цієї лікарки не було, і їй, ймовірно, не було властиво відчуття материнства, мабуть саме з цієї причини вона ніколи не умовляла майбутніх матерів зберегти життя немовляті, і поводження її з жінками і їх дітьми було украй холоднокровним. Зараз цієї жінки вже немає в живих. Мені не хочеться називати її прізвище, так само, як і імена інших лікарів, яких я згадувала.
Нехай кожен, хто читає мою розповідь, сам усвідомить весь жах того,  що відбувалося і відбувається в наших лікарнях до цих пір і принесе покаяння Богові, поки ще не пізно!
 www.aboprty.org  (переклад Тетяни Счастливенко-Слезінс)