Ні абортам!

  Жінки, коли ваших дітей вбивали в Афганістані або Чечні - вашому обуренню не було межі. Але там  гинули одиниці, десятки, багато  сотень людей, що можуть постояти за себе. А тут гинуть щодня більше десяти тисяч - ціла дивізія! - гинуть із звірячими муками, що не снилися ніколи «душманам»; гинуть самі  беззахисні, не здатні навіть покликати на допомогу…

Ми з вами вже майже наздогнали Ірода: він убив за день 14 тисяч немовлят, ми сьогодні вбиваємо щодня близько 13 тисяч. Але у нього був всього один такий день в житті - у нас…

Аборт… Майже в кожній жіночій сповіді - від зовсім юних персон до глибоких старих - ця незаживаюча рана в душі сповідувачки, змучені душевним болем очі, сльози, що запізнилися… І дивлячись на все це, мимоволі здригаєшся і з’являється бажання сказати: «Жінки! Милі! Що ж ви робите? Схаменіться! Прокиньтеся! Кого ви примушуєте страждати?! Своїх рідних діток і самих себе!»

Сюди приходять без чоловіків, з пакетиком поспішно зібраних речей і кожного разу з невизначеним страхом.
- Навіщо народжувати? Дитина вже є. Куди ще?
Я доньку для себе народила - більше ніхто не потрібний.
- Своєї квартири немає. Жити ніде. З одним набігалась: одягнути, взути, прогодувати. Може, років через п’ять ще народжу.
- Мені 21 рік. Розведена. Півтора роки прожили і сказала: досить!
Набридло: прання, готування, прибирання… А він лежить на дивані і газету читає.
Потворна кривава операція як і раніше залишається головним засобом регулювання дітей в сім’ї і інтервалів між їх народженнями. Число їх не зменшується, і стійке співвідношення: на одні пологи доводиться два-чотири аборти - підтвердження тому, що ще не скоро ці останні втратять свою популярність.
Сьогодні позбавитися від дитини не є проблемою: державніі гінекологічні відділення міських лікарень і жіночі консультації пропонують «милим жінкам» аборт з відмінним знеболенням, за помірну плату.
Досі це було винятковим правом «блатних» і «обраних» персон, зараз доступно кожній грішниці. За гроші роблять швидко і якісно. За гроші приділяють увагу і гарантують анонімність. Тільки платити доводиться двічі: грошима і душевними муками. Страх болю у нас, схоже, знятий. Але страшне інше: мами і бабусі не донесли до нас головного. Що ми здійснюємо вбивство. А вбивство - гріх. І на нього йдуть з такою ж легкістю, немов потрібно видалити зуб або вирвати гланди.
 «…Страшно не тільки вбивство саме по собі, а те, що воно стало звичайною справою, до якої всі звикли…» - сумно помічає протоієрей Дмитро Смирнов.

«Він би мені заважав жити…»
«Штучне переривання вагітності». За простими та непримітними словами ховається страшна суть. Якійсь бандит зарізав людину, увіткнувши в серце ножа - і сидить на лаві підсудних. Йому говорять: «Що ж ти наробив? Ти ж людину вбив!»  А він відповідає: «Ні, я не вбивав. Це просто штучно перервав діяльність його серця» …Йому говорять: «Але ж  він  помер!» - «Так помер. І що? Я не бачив іншого виходу: коли б він залишився жити - він би мені заважав…»
А відмовка матері: діти заважатимуть жити, це тягар, зайві проблеми, хочеться пожити собі на втіху. Та і чоловіки відправляють своїх дружин і коханок на цю «процедуру» найчастіше із-за того ж: хочеться пожити собі на втіху. Але замість «задоволення» все подальше їх життя часто стає сущим пеклом: вже народжені діти не слухаються, що знов народжуються - народжуються хворими, у самих батьків виникають проблеми із здоров’ям, починаються т сімейні непорозуміння та сварки, чоловік йде до іншої або дружина до іншого… Все це відбувається просто так? Ні, - не просто так!
Відсмикни, відкинь пелену обтічних слів - вдивися в страшну суть того, що відбувається

«Процедура»
Що ж відбувається під час «процедури», що іменується «штучним перериванням вагітності»?
Жах в тому, що ненароджена дитина відчуває біль так само, як і народжена. Це сьогодні загальновизнано і науково встановлено.
Вже з сьомого тижня малюк відсмикує або відгортає голову від больового стимулу так само, як і на всіх інших стадіях життя. У 11 тижнів не тільки обличча, але і всі частини ручок і ніжок немовляти стають чутливими до дотику. До 13 тижнів реакція на біль відбувається на всіх рівнях нервової системи.
Американський доктор Бернард Натансон зняв фільм, що включає ультразвукове зображення того, що відбувається в матці жінки з 12-тижневою дитиною під час проведення аборту методом «вакуум-аспірації». На екрані виразно видно, як дитина раз по раз намагається ухилитися від вакуум-відсмоктувача, швидко і тривожно рухається. Частота його серцебиття при цьому подвоюється. Нарешті, коли тіло спійманого дитинчати розчленовується, його рот широко розкривається в беззвучному крику - звідси і назва фільму: «Беззвучний крик». Ніякого знеболення для плоду при аборті не передбачено.
Матусі, що йдуть вбивати своїх дітей, знайте: їм буде дуже боляче, і вони запитають вас потім: «Мама, навіщо ти зі мною так обійшлася?» Що ви відповісте?…

Чому ми тепер «з Богом» зажили гірше, ніж тоді «без Бога»?
Тому що тепер, коли відкриті двері тисяч храмів, до цих дверей прямують лише тоненькі струмочки з моря російського народу.
А річки з цього моря течуть до інших дверей: до дверей ресторанів, барів, казино, дискотек, секс-шопів, до дверей абортаріїв… Якщо так продовжуватиметься і далі - від моря російського народу скоро залишиться калюжа. Якщо російські люди продовжуватимуть вимирати і далі тими ж темпами, як почали вимирати в 1992 роки - в 21 столітті вони стануть нацменшістю в своїй власній країні… Такий вирок суспільству, яке негідне, щоб йому довіряли дітей.
Ми тепер, коли можна відкрито і небоязливо жити з Богом - зажили ще більш безбожно, ніж в «безбожні» часи. Дивуватися треба не тому, що «жити стало гірше», а тому, що ми ще взагалі живі - при всіх  наших «програмах статевого виховання в школах», алкоголізмі, проституції, наркоманії, токсикоманії і іншій мерзоті, з яких наймерзенніша, звичайно ж, масова бійня наших власних ще ненароджених  дітей… І при всьому цьому - ми ще живі! Ось чому слід вражатися безмірно: довготерпінню Божому!

«Лікарі! Ви - лікарі чи кати?»
Будьте чесні, розкажіть своїм пацієнткам про все, що їх чекає під час аборту і після нього. Чи знайдете ви після цього таку дурку, яка погодиться на цю «процедуру»? Тільки називайте речі своїми іменами: дитину - дитиною, а не «продуктом вагітності»; вбивство - вбивством. Розкажіть про всі ускладнення після аборту: про запальні і інфекційні захворювання, про те, що легальність аборту зовсім не робить його безпечним. Із цього приводу існує прямо якась змова мовчання, або недобросовісного спотворення інформації.
Наприклад, при аборті може розвинутися кровотеча. Якщо під рукою лікаря не виявляється необхідної кількості донорської крові - смерть неминуча. Але причиною смерті називається втрата крові, а не аборт. Після переливання крові жінка захворіває сироватковим гепатитом і через декілька місяців помирає.
Діагноз ставлять - гепатит. Але дійсна причина смерті - аборт. Вчені порівнюють переривання вагітності із зупинкою швидкого поїзда на повному ходу. Після такої катастрофи здоров’я вже ніколи не повернеться в колишній мірі.
Лікарі! Розкажіть своїм пацієнтам про все це і ще багато іншого, що ви знаєте краще за мене: у скільки разів зросте у них вірогідність викиднів і передчасних пологів при наступних вагітностях, як відіб’ється вбивство цієї дитини на здоров’ї їх майбутніх дітей - якщо вони будуть. Можливо, це дитинча, якого ти зараз зберешся  вбити, виявиться  єдиним… Лікарі, адже ваше покликання - рятувати життя! Яким же чином воно перекинулося з ніг на голову, і ви стали творити прямо протилежне - губити життя?!.. Губити по-звірячому, як не снилося ніяким «гітлерівським катам» і підручним «залізного Фелікса»?.. Адже на Страшному Суді відповідь за цих дітей убитих триматимуть не тільки їх мами - ці діти і вас запитають: «Навіщо ви нас четвертували, відривали руки, ноги?…» Тоді виявиться вся дикість і волаюча легковажність наших сьогоднішніх «виправдань» і «самовибачень»: треба було закінчити інститут, не хотілося «плодити убогість», дитинча могло хворим народитися або мати могла при пологах померти…
Треба тобі закінчити інститут - так спочатку закінчи, а потім вже одружуйся і народжуй дітей.
Не хочеш «плодити убогість» - не плоди, живи цнотливо. Але якщо вже не встояли і зачали дитинча - навіщо його вбивати?.. Лікарі знаходять, що дитина може народитися хворим. Але ж лікарі, трапляється, помиляються.
Ще привід для аборту: пологи ставлять під загрозу здоров’я, а то і життя матері… Птах відводить лисицю від кубла, ризикуючи життям; на війні рятують інших, чужих людей, ризикуючи життям. Чому ж мати не може ризикнути життям,
рятуючи свого рідного дитяти?
Втім, цей привід для аборту, звичайно ж, найбільш серйозний і поважний. Насильно вимагати від жінок героїзму не можна. Особливо від тих жінок, які не вірять в існування потойбічного світу. Якщо є і насправді серйозна загроза для життя матері, треба залишити за нею право вибору - чиє життя рятувати: своє чи дитини. Я як віруючий християнин переконаний, що вона рано чи пізно гірко пошкодує, якщо вибере своє. Причому, прозріння може наступити навіть після смерті. Як православний священник свідчу: часто, дуже часто прозріння наступає вже тут, в цьому житті Тому хоч я і обмовився, «що право вибору треба залишити» (і не беру своїх слів назад), але благатиму вас: сестри! Милі! Зробіть правильний вибір! Помилка в цьому питанні може скалічити все подальше життя, навіть і земне ваше подальше життя - не кажучи вже про потойбічне.

Неоголошена війна
Люди росіяни! І чоловіки, і жінки! Рідні! Всім нам треба прозріти і зрозуміти, що на території нашої рідної Вітчизни йде неоголошена війна: на одній стороні воюють дорослі, на іншій – їх ще ненароджені діти. Ця війна має ту особливість, що в ній немає і не може бути сторони, що виграла.
Діти гинуть відразу і очевидно - масово, без жодного опору. Дорослі отримують спочатку пораненнями - але лише спочатку. Після перших «військових успіхів» їх чекає гнітючий військовий синдром, що перетворює їх на душевних (а часто і фізичних) калік… Люди росіяни, навіщо нам ця війна без переможців? Рідні! Укладемо скоріше мир з Господом і нашими дітьми: перестанемо Першого гнівити, а останніх вбивати. До двох закликів «Схаменіться!» і «Прокиньтеся!» хочеться додати ще один: «Покайтеся!» Припадімо ж слізно до Милостивого і Всемогутнього Господа  нашого, станемо благати Його пробачити наше безмірне окаянство, принесемо плоди гідні покаяння.

Священник Олександр Захаров
Вороніж / Липецьк Православний ©5 (13), травень, 1998 р. 

http://orthomed.ru  (переклад Наталії Ошуркевич)