Свідоцтва очевидиці.
У 1980 р. я влаштувалася працювати мед. сестрою у відділення гінекології районної лікарні м. Анапи. Про те, що стоїть за словами «штучне переривання вагітності», не дивлячись на початкову медичну освіту, поняття мала смутне. І тепер, через роки, побачивши і усвідомивши, що відбувається у відділенні, вважаю своїм обов’язком розкрити весь жах того, що стоїть за словами «аборт» і «штучні пологи».
Працювала я постовою мед. сестрою, в мої службові обов’язки ходив догляд за жінками, яким зробили планові аборти, була спеціальна мед. сестра, але на нічних чергуваннях залишалася одна, працювала з черговим лікарем, коли вночі приходили ті, хто за плату хотів швидко позбавитися від дитини або на «швидкій» привозили так звані «кримінальні аборти» і жінок з викиднем, що почався, тоді доводилося допомагати лікареві.
Хочу сказати, що не раз чула бесіди лікаря з жінками, що готувалися до аборту про те, що «до 12 тижнів плід як людина ще не сформований і є всього лише «згустком крові». Признаюся, думала і сама так само.
У одне з чергувань прийшла жінка, попросила покликати лікаря, як з’ясувалося потім, хотіла швидко негласно перервати 7-8 тижневу вагітність. Лікар дав мені вказівку готувати інструменти. Тоді я вперше побачила, що це за «згусток крові». Коли лікар вискрібав порожнину матки, в таз, що стояв під жінкою, разом з кров’ю плюхнулася маленька дитина. Вона була така крихітна (6-10 см), що випала ціла, не пошкоджена інструментом. У неї було все як у дорослої людини: ручки, ніжки, личко, тільки не було нігтиків і замість очей були щілки. Дитину разом з вмістом тазу відправили до каналізації. Дітей, убитих на пізніших термінах вагітності, викидали разом з рештою сміття в сміттєві контейнери, де їх розтягували собаки.
Ще жахливіше були штучні пологи від 4 до 7 місяців вагітності. Дитина часто народжувалася життєздатною, кричала, корчила ніжками. Щоб смерть наступила швидше, немовля клали на підлогу, в коробку і відкривали вікна і двері, щоб влаштувати протяг. Про те, що я відчувала, бачивши все це, писати не буду. Приходивши вранці на зміну, я бігла в абортарій, знаючи, що там повинна лежати дитина після штучних пологів, крихіта, залишена вмирати. Якщо немовля було живе, я завертала його в махровий рушник, включала сухожарову шафу і укладала дитину на неї, щоб зігріти, потім розводила глюкозу і з піпетки годувала малюка. Часто діти виживали, я отримувала за це догану, а за дитиною приїжджала «Швидка допомога» і відвозила її в дитячу лікарню. Через деякий час я дзвонила в лікарню, щоб дізнатися, що з дитиною, іноді діти залишалися живими і навіть здоровими.
Один-два рази на місяць до нас в гінекологію приходила на чергування лікар з міської поліклініки. Швидко познайомившись з жінками, знаючи причину їх приходу у відділення, пропонувала свої послуги: за «кругленьку суму» «звільнити» жінку від дитини всього протягом декількох хвилин. Багато хто погоджувався, тому що встигали рано вранці вже піти додому, ніким не відміченими. Робила лікар все сама, мед. сестру звала тільки, щоб прибрати що залишилося після аборту. Але не дарма мовиться, що «все таємне завжди стає явним», незабаром стало відомо, як ця лікар робила аборти жінкам з великим терміном вагітності: вводила в порожнину матки спеціальний розчин і прямо рукою виривала дитину, заподіюючи при цьому жінці нестерпні страждання. Своїх дітей у цього лікаря не було, і їй, ймовірно, не було властиво відчуття материнства, мабуть саме з цієї причини вона ніколи не умовляла майбутніх матерів зберегти життя немовляті, і поводження її з жінками і їх дітьми було украй холоднокровним. Зараз цієї жінки вже немає в живих. Мені не хочеться називати її прізвище, так само, як і імена інших лікарів, яких я згадувала.
Хай кожен, що читає мою розповідь, усвідомлює сам весь жах що відбувався і відбувається в наших лікарнях до цих пір і принесе покаяння Боові, поки ще не пізно!
Раба Божія Ганна, прихожанка храму св. преп. Серафима Саровського в дитячому курорті Анапа.
http://www.liveinternet.ru
