Аборт
Жак Судо
Вступ
Після «Abortion Act» від 17 жовтня 1967 р. у Великобританії і відомого рішення Вищого суду Сполучених Штатів Америки «Roe versus Wade» від 22 січня 1973 р., де проголошувалося, що «плід не є юридичною особою, захищеною Конституцією Сполучених Штатів», більшість західних країн, одна за одною, легалізовували штучне переривання вагітності яке вже давно було узаконене і широко поширене в комуністичних країнах.
Тут піде мова перш за все про 2-і форми штучного аборту, які всіляко прагнуть виправдати з етичної точки зору: лікувального і еугеністичного видів аборту.
Але перш, ніж почати таку дискусію, необхідно з’ясувати біологічну і антропологічну цінність людського ембріона і плоду.
Біологічний і антропологічний статус
Біологічні дані
Наукові дослідження про біологічну суть людського ембріона ясно доводять що з моменту зачаття, тобто злиття жіночих і чоловічих статевих кліток в ампулі фаллопієвих труб матері, людський ембріон має в наявності всі характеристики людського індивідуума:
• має нову, специфічну біологічну суть зі своєю програмою життя і розвитку;
• має внутрішній динамізм, визначений і керований геномою, і направлений на поступовий розвиток аж до формування дорослої людини;
• існує у вигляді незалежного організму,
• є незалежним, тобто не потребує зовнішніх сил для підтримки своєї життєвої структури;
• є самоконтролюючим в здійсненні своєї генетичної програми;
• гамети, з яких він утворюється, доводять його приналежність до людського роду, що ясно визначається також по особливостях таких, що належить йому генетичною структурою (геноми).
Вивчення епігенетичного процесу, тобто процесу розвитку цього ембріона і подальшого плоду, виявляє строгий порядок, регулярність, координацію, єдність і поступовість динаміки цього процесу. Це один і той же організм поступово досягає своєї остаточної форми за допомогою цілого ряду безперервних явищ тісно зв’язаних між собою, і поступово переходить від простих форм організації життя до все більш складних.
Висновком зі всіх цих досліджень є неспростовне підтвердження того, що людський ембріон має гідність людської особи: то, ким буде доросла людина, вже закладено в ембріонові і готове фактично виявитися тоді коли повністю реалізується генома плоду.
Людська суть особи в її ембріональному стані
На підставі лише біологічних даних ми все-таки ще не можемо повністю затверджувати що «ембріон є людська особа», тому що подібне твердження включає думку і про дух, втілений в людське тіло. Ці дані потрібно доповнити поняттям про антропологічну суть людини як тілесного суб’екта або натхненного тіла.
Тілесне життя людини не є чимось зовнішнім по відношенню до його «Я» але є одною з основних цінностей цього «Я». Тілесна сфера не є чимось таким, що людина має, але є тим, чим вона є. Власне тіло не є лише інструментом для комунікації із зовнішнім світом, але є украй необхідною умовою для того, щоб жити на цьому світі. Як говорить Іоанн Павло II в своєму «Посланні до сімей»: «Я є втіленим духом, або натхненним тілом. Існую в тілі».
Сучасна філософська антропологія ясно сформулювала ідею «тілесної особи». Насправді не існує людини, яка не була б одночасно «Я» тілесним і «Я» духовним. У цьому сенсі тілесна сфера є виразом єдиної нероздільної людської істоти.
Якраз це поняття «Тілесна особа», тобто нероздільна єдність людського духу і тіла, вимушує нас визнати, що початок тілесної сфери людини означає початок самої людської особи.
Власні особливості людського ембріона
Біологічні дані і філософська думка приводять нас до висновку про те, що ембріон є людською особою. Вони визначають його повну і непорушну особисту гідність. Поняття особи і є основою гідності і цінності кожного конкретного індивідуума, що належить до людського роду. Вважається що ембріон, будучи людським індивідуумом, має гідність людської особи, і до нього потрібно відноситися, як до такої. Але в якому сенсі можна стверджувати, що ембріон є людською особою? Слово «особа» означає конкретного людського індивідуума. У нім людська природа реально існує і є об’ектом власних актів. Під поняттям людської особи мається на увазі все те, що є людське - в порівнянні з іншими істотами, - і є джерелом її правового статусу, але не в абстрактному сенсі, а по відношенню до прав окремо узятої, конкретної людини.
Особа є «індивідуумом», «індивідуальною субстанцією» окремою від інших згідно своєї есенції, але також є і «спілкуванням» здібність до якого відрізняє її від інших субстанціальних індивідуумів - згідно визначенню Боеція, яке було сформульовано Св.Фомою. У даному випадку не потрібно, щоб спілкування обов’язково виявлялося у вигляді фактичної активності, що діє. Достатньо, щоб воно було присутнє у вигляді здатності спілкуватися з іншими особами: як, наприклад, людина, яка спить, або той, хто знаходиться в коматозному стані за наявності можливості виходу з нього, або дитина, яка не навчилася ще говорити.
Це правда, що кожна особа виявляється як така за допомогою своєї товариськості і контактів з людьми, по це зовсім не означає, що виключно ці прояви самі по собі складають людську особу. Будь - який індивідуум є особою не тому, що виявляється його товариськість, але, навпаки, така виявляється тому, що він є особою - згідно аксіомі: «agere seguitur esse». Базовим критерієм особи не є прояв її здатності до спілкування, але її власна природа, само внутрішнє єство індивідуума.
З філософської точки зору, вся гідність людської особи як індивідуума онтологічно присутня в ембріоні, починаючи з моменту його зачаття. Один лише факт, що прояв цієї онтологічної і екзистенціальної реальності проходить поступово в продовженні всього життя людини, не дає нам думати, що «після» не присутнє і не витікає з «теперішнього» між здійсненим «вже» і розвиненим «ще немає» лежить час життєвого циклу людини; але не можна сказати, що між ними є місце для якісного або, краще сказати, онтологічного стрибка. Це якраз сам екзистенціальний акт є джерелом такого розвитку і само «Я» особі реально присутнє і діє навіть тоді, коли ще немає самоусвідомлення і соціального визнання.
Дискусія:
заперечування людського характеру ембріона на перших днях його розвитку
Логіка цього висновку люто спростовується тими, хто хоча і погоджується з біологічною індивідуальністю ембріона, але не розділяє думки про його людську суть. Виключимо з цієї суперечки вже проаналізовані аргументи, що стосуються біологічного статусу людського ембріона. Замість того, розглянемо різні ідеї, що стосуються особового і людського характеру ембріона і плоду.
А. Відсутність зовнішньої форми («людина в потенції»)
Одне із заперечень проти визнання ембріона людською істотою базується на тому факті, що до восьмого тижня розвитку у нього ще відсутнє людський вираз обличчя. Тому, не можна вважати, що ембріон є людським індивідуумом - до тих пір, поки він не досягне такого стану, коли буде точно визначена людська форма його тіла. Донині він є «людиною в потенції», але ще не реальним людським індивідуумом.
На це можна відповісти, що, згідно Арістотелю, поняття потенції стоїть в прямому зв’язку з актом: потенційним є те, що - якщо йому ніщо не перешкодить - може само по собі виявитися і актуалізувати само себе. Активна потенція проявляє конституціональні здібності даної істоти до розвитку «ех natura sua». У логіці супротивників людської індивідуальності раннього ембріона слово «потенція» уживається в явно в редуктивному його значенні і означає лише теоретичну можливість. Але ембріон існує реально як справжня людська істота. У потенції знаходяться не його суть або людський рід індивідуума, а повний прояв його внутрішніх можливостей, які схильні до процесу поступового біологічного дозрівання. Зігота має характер активної потенції, оскільки сама по собі, за відсутності перешкод, приводить до повного розвитку людини. Ембріон є не теоретичною «людиною в потенції» а реальною і актуальною людиною. Як говорив Тертулліан:
«Вже є людиною той, хто нею стане».
Прогресивна гуманізація
Відштовхуючись від іншої точки зору, отримуємо, що ембріон є людською істотою від самого зачаття, але стає особою лише впродовж наступного етапу розвитку.
Згідно такій думці, особою є лише той, хто знаходиться в свідомості здібний до психологічної активності і мислення. Оскільки в ембріоні ці здібності ще не розвинені, він, власне, особою не є. Ця позиція має на увазі що духовна сфера з’єднується з тілесною лише тоді, коли остання досягає певного ступеню зрілості. Це включає також думку про те, що духовні якості приєднуються з боку до вже існуючої біологічної структури.
На це можна відповісти таким чином:
Якби в розвитку ембріона спостерігалося розділення між біологічним життям (що починається із зіготи) і людським життям (що починалося б на 14-й день або пізніше), то ми мали б фактичну дихотомію між особовим «Я» і його тілом. Це протирічить логіці самої життєвої суті людини, при якій тілесна сфера є частиною його «Я».
Для того, щоб була присутність духовної сфери, не обов’язково чекати, коли всі органічні здібності людини досягнуть ступеня свого повного розвитку. Підтвердженням цього є те, що розум і воля, специфічні риси людського духу, виявляються набагато пізніше за сам момент народження, проте ніхто не сумнівається у присутності духу в новонародженій дитині. Генетичний розвиток не приводить до зміни в самій природі ембріона, але лише до поступового прояву тих здібностей, якими він був наділений вже від самого початку.
Спір про момент духовтілення
Проблема безпосереднього, або подальшого, духовтілення була піднята деякими Отцями Церкви для спростування теорії «матеріалістичного традиціонізму» сформульованого Тертуліаном. Пояснюючи, яким способом передається первородний гріх, традиціонізм вважав, що душа дитини формується з частин душ батьків. Для того, щоб подолати цю гіпотезу, деякі Отці запропонували теорію про подальше духовтілення, згідно якого душа, безпосередньо створена Богом, вдихаєтся у вже достатньо оформлене тіло.
Але не всі Отці розділяли цю думку: св.Григорий Нісський (330-395), св.Максим Сповідувач (580-662) і ін. стверджували, що духовтілення має місце, починаючи з першого моменту існування ембріона.
Св.Фома Аквінський повернувся до теорії подальшого духовтілення. Він вважав, що якщо душа є «субстанціальною формою тіла», то вона існує тільки у такій матерії, яка здатна її сприйняти, - тобто у високоорганізованому тілі. Тому розумна душа твориться Богом лише тоді, коли матеріальна причина стає відповідною в порівнянні з духовною формою. От чому св.Фома Аквінський учив існуванню спочатку чисто тваринної душі, і тільки тоді після створення її Богом, душі раціональної (людської), з відповідним руйнуванням колишньої. Св.Фома визначав момент духовтілення на 30-й день після запліднення для хлопчика, і на 80-й - для дівчинки, грунтуючись на біблійських розпорядженнях про післяродове очищення жінки. Але насправді, в творіннях св.Фоми не все було таким простим. У «Summa Contra Gentiles» він доводить необхідність присутності якоїсь раціональної душі, відповідальної за процес поступової організації ембріона. Вирішуючи цю непросту дилему, він передав роль організації ембріона формативній силі батьківської душі, яка діє на відстані через його сперму.
Очевидно, що ця концепція св.Фоми повністю спростована даними сучасної ембріології, яка демонструє повну автономію розвитку ембріона, як і самокеруючий і самоконтролюючий характер процесу його розвитку, починаючи з моменту зачаття і далі. Якби св.Фома знав про відкриття ембріології, то поза сумнівом, зробив би висновок про те, що направляючою силою у формації ембріона є його власна людська душа. Він би з легкістю зрозумів, що та «організація» тіла, яку він вважав необхідною для з’єднання душі і тіла, вже присутня в зіготі і міститься в програмі геноми.
Сучасні прихильники подальшого духовтілення використовують для свого захисту аргумент про можливість розвитку однояйцевих близнят. Якщо ембріон, в стадії присутності всепотенціальності, бластомер може розділитися на двох ембріонів які надалі незалежно розвиватимуться, згідно власним життєвим циклам, - то, значить, в первинному ембріонові ще немає душі, оскільки вона не може ділитися.
Відповідь можна отримати на підставі біологічних даних, які показують що в цьому випадку не існує однієї клітки, що дає початок двом ембріонам але існує один ембріон, від якого пізніше відділяється наступний. Тому якщо один ембріон дає початок іншому, то при цьому не ділиться людська душа цього ембріона, але утворюється нова організативна сила, призначена отримати власну форму, яка є окремою від форми першого ембріона.
Висновок
Виходячи з того, що людський ембріон - а тим більше плід - має людську індивідуальну і особову суть, стає абсолютно ясним, що штучно спровокований аборт є грубим порушенням основних прав людини і його особистої гідності, кримінальним посяганням на цілком людське життя. Навіть якщо б і існував хоч щонайменший сумнів про взаємозв’язок між заплідненою яйцеклітиною і особою, яка утворюється з нього, то сама совість примушує нас утриматися від всякої агресії проти цієї зачатої дитини.
Проблема терапевтичного аборту
Якщо аборт, спровокований унаслідок особистої вигоди, абсолютно недопустимий у етичному плані, оскільки ціна людського життя незрівнянно перевищує всякі інші цінності, то у разі антагонізму між життям матері і її плоду ми знаходимося у абсолютно інших обставинах.
Визначення
У разі конфлікту між життям матері і плоду виникає проблема аборту, який називається терапевтичним.
Терапевтичний аборт є допустимим у тому випадку, коли спрацьовує принцип подвійного ефекту: дозволено зробити добру справу (врятувати життя матері, видаляючи матку з раковою пухлиною), навіть якщо це має негативний наслідок, який не переслідується сам по собі (смерть плоду).
Але такий принцип не можна застосовувати у разі прямого терапевтичного аборту коли знищується дитина ради того, щоб врятувати матір: старе прислів’я «non sunt facienda mala ut veniant bona» («не можна творити зло, з якого би виходило добро») знаходить тут своє повне застосування.
Показання
Медичні свідчення для такого роду втручань, описані в трактатах класичної медицини, майже втратили свою силу, оскільки сучасна медицина може стабілізувати і успішно лікувати такі хвороби. Туберкульоз легенів, кардіопатії, судинні захворювання з ризиком еклампсії, хвороби гематопієтичного апарату (різні анемії) захворювання нирок, печінки і підшлункової залози, важкі форми міастенії, пухлини - всі вони колись були свідченнями до терапевтичного аборту. Але сьогодні випадки, при яких дійсно необхідне переривання вагітності, є дуже рідкісними.
Оцінка
Бувають випадки, коли конфлікт між життям матері і дитини виявляється у вигляді справжньої драми.
Продовження вагітності може не тільки призвести до смерті матері, але і не дозволить врятувати дитину, тоді як аборт може зберегти життя матері. У такій ситуації деякі моралісти намагалися виправдати аборт, грунтуючись на наступних аргументах:
Другорядність приреченого плоду.
Оскільки плід сам по собі вже приречений, то не можна вважати його життя повністю людським. В цьому випадку аборт є не що інше, як прискорення його смерті з метою врятування життя матері.
Другорядність приреченої матері.
Оскільки смерть матері є неминучою, то вагітність продовжується з метою порятунку дитини. У такому разі можна пробувати провести кесаревий розтин, якщо є надія врятувати хоч би дитину вмираючої жінки. Але якщо це можливо, то треба дочекатися природної смерті матері і застосовувати респіраторну терапію.
Глобальна оцінка: береться до уваги можливість допомоги матері і дитині у вигляді єдиної глобальної проблеми. У цій ситуації, навіть якщо повний успіх маловірогідний, треба прагнути досягти можливого. Така точка зору зв’язана з необхідністю врятувати життя як матері, так і плоду. Обирається те, що більш ймовірно. Але ця позиція схильна до критики, оскільки йде мова про долю двох життів, і обов’язок зберегти життя матері не дає права на те, щоб відібрати її у дитини, - очевидно, окрім випадків, при яких немає іншої альтернативи.
Еугенічний аборт
Тут йде мова про аборт, що провокується з метою не допустити народження неповноцінних або неправильно сформованих дітей як для того, щоб позбавити їх від тягот життя інваліда, так і щоб уникнути такого вантажу для сім’ї і суспільства. Такий тип аборту не має прямої расистської орієнтації, оскільки не ставить перед собою цілі очищення раси, але керується соціально економічними мотивами.
Такий аборт пов’язаний з розвитком техніки перинатальної діагностики.
З етичної точки зору, наявність якої-небудь неповноцінності нічого не віднімає у онтологічної суті майбутньої дитини - так само, як і всякий інвалід через своєї недуги не виключається з суспільства, але, навпаки, вимагає від нього більшої допомоги і захисту.
Висновок
Ніхто ніколи не наважився представити аборт як щось позитивне само по собі, хоча багато хто поступає так, ніби він є абсолютним добром. Ніхто із захисників аборту ніколи не ризикнув точно визначити, що ж таке ембріон. Ці труднощі прихильників абортивної практики ясно виявляються кожного разу, як тільки вони прагнуть сформулювати свою позицію на раціональній підставі і виробити свою офіційну заяву.
Державні закони, які вирішують проведення штучного аборту не тільки не в змозі зменшити число кримінальних абортів, але і постійно провокують багатьох осіб переступати ті легальні межі, які, як передбачалося повинні були б контролювати і обмежувати аборти. Статистика, хай недостатньо точна, демонструє широку сучасну абортивну практику.
