Ні абортам!

Тут ми публікуємо матеріал з іноземної преси (M. W. Perry, вересень 1994 р.), в якому документально досліджується політика контролю народжуваності, що проводилася нацистами перед початком і під час другої світової війни.
Ще до приходу до влади в Германії нацисти почали виношувати плани захоплення Східної Європи. На партійній конференції, що відбулася в 1932 р., мовилося про те, що “надзвичайна біологічна плодючість” регіону повинна бути пригнічена добре продуманою політикою депопуляції. Проте до часу свої задуми Гітлер прагнув зберегти в таємниці.
Звістка про них просочилася від Германа Раушинга, відомого нациста раннього періоду, який в середині тридцятих років порвав відносини з фюрером. У “Голосі руйнування” він виклав свою бесіду з Гітлером в 1934 році на тему про слов’ян. Зокрема, Гітлер говорив: “Ми зобов’язані скорочувати населення, нам треба буде розробити техніку депопуляції…Я не обов’язково маю на увазі знищення; я просто прийму систематичні заходи для придушення їх величезної природної плодючості… Є багато шляхів, систематичних і порівняно безболісних, в усякому разі, безкровних, щоб змусити небажані раси вимерти”.
У 1939 році, відразу після окупації Польщі, нацисти опублікували декрет: “Всі заходи, що мають тенденцію до обмеження народжуваності, слід допускати і підтримувати. Аборти на площі [Польщі], що залишається, повинні бути вільні від заборони. Засоби до абортів і контрацепції слід пропонувати публічно без політичних обмежень. Гомосексуалізм завжди треба оголошувати легальним. Установам і особам, що професійно займаються абортами… не заважати”. У 1941 році конференція Міністерства внутрішніх справ в Берліні схвалила цю політику, яка декретом Гітлера була поширена і на інші частини Східної Європи. Один історик визначив цей декрет як “…самий реакційний політичний документ, що коли-небудь вийшов з штабу Гітлера”. Німецькі експерти запропонували свої плани для забезпечення співпраці з медиками на окупованих територіях. Приведемо витягу з одного такого меморандуму: “Будь-який засіб пропаганди, особливо пресу, радіо і кіно, а також фейлетони, брошури і лекції треба використовувати для навіювання російському населенню ідеї, що шкідливо мати декілька дітей. Ми повинні підкреслювати витрати, які вони викликають, говорити про хороші речі, які можна придбати на гроші, витрачені на дітей. Треба також натякати на небезпечний вплив дітородіння на здоров’я жінки… Необхідно буде відкрити спеціалізовані установи для проведення абортів і підготувати персонал для цієї мети. Населення тоді удаватиметься до абортів більш охоче… Добровільна стерилізація повинна бути рекомендована…”
В той же час Гиммлер спеціально обумовлює в своєму декреті: “Російські лікарі… не повинні знати про цей наказ. Їм треба дати інструкції про те, що вагітність слід переривати за соціальними свідченнями”.
Німецькі власті наполегливо підкреслювали і такий аспект: запобігання дітородінню не несе ніяких обмежень в сексуальній поведінці. У меморандумі 1944 року мовиться: “З метою практичного ведення пропаганди треба спокійно розподіляти контрацептиви (причому ціни підтримує держава). Краще тримати відкритим клапан для виходу природних бажань населення з чужою кров’ю, поки це не заважає забороні репродукції серед народів чужих рас”.
Фашисти умисне наповнили Східну Європу порнографією, щоб сприяти її розкладанню в культурних, політичних і духовних відносинах. Один з істориків підтверджує, що німецький відділ пропаганди організовував або субсидував у всіх крупних польських містах бульварні уявлення і випуск дешевої порнографічної літератури.
Активність і успіх німців в цій справі викликали протидію польського Опору, який організував спеціальні “каральні загони”. Вони обходили вар’єте, що користувалися поганою репутацією, і застосовували дисциплінарні заходи проти польських організаторів розважальних програм. Поляки активно боролися і за свою молодь. Нацисти, стикаючись з опором своїм планам, неодноразово висловлювали незадоволеність в тих випадках, коли зустрічалися з високим рівнем моралі населення. Особливо не подобалися їм міцні сімейні засади, наприклад, серед українців. Заохочення розпусти було складовою частиною нацистських планів.
Навесні і літом 1943 року в Германії в обстановці секретності німці вирішили робити аборти аж до життєздатності плоду жінкам, яких вивозили з окупованих територій для підневільної праці. Їх зазвичай посилали в університетські клініки, училища медсестер, використовували для навчання студентів. Ця нацистська кампанія також супроводжувалася пропагандою, що підкреслювала незручності від народження дітей. Утиск робили на відділення працюючої матері від своєї дитини незабаром після народження, щоб зробити материнство менш почесним. Закріплене спецдекретом Гиммлера розширення легалізованих абортів в межах Німеччини викликало заперечення медиків. По донесеннях поліції, деякі лікарі, головним чином католики, не погоджувалися з такою політикою, оскільки “декрет не відповідає моральним зобов’язанням лікаря охороняти життя”, і нагадували нацистам, що медицині не дозволено робити відмінності по національних ознаках. Інша категорія лікарів, хоча і визнавала “расові міркування”, все ж таки попереджала, що політика, що проводиться, може стати “дуже небезпечним експериментом”. Вони підкреслювали, що якщо декрет Гиммлера стане відомий в країні, розширене проведення абортів розповсюдиться і серед самих німців.
Усунення “непридатних” - постійна і нав’язлива ідея фашистського ватажка. Ще в 1924 році в своїй книзі “Майн Кампф” Гітлер писав, що одним з головних обов’язків держави є “проведення практичного сучасного контролю за народжуваністю”: “хворим або слабким людям не повинно бути дозволено мати дітей”. Гітлер гранично ясно виразився із цього приводу: “Якщо немає більш за сили боротися за чиє-небудь здоров’я, право на життя на цьому світі боротьби закінчене. Світ належить тільки повному сил “повноцінній” людині, а не слабкому “недолюдині”.
Прийшовши до влади, фюрер прийняв конкретні заходи для скорочення народжуваності у генетично “непридатних”. Стерилізація почалася вперше після виходу в 1933 році закону про попередження народження потомства у людей із спадковими захворюваннями. За період нацистського правління більше 300 тисяч чоловік піддалися стерилізації. У 1934 році Гітлер дав розпорядження головному медикові рейху Вагнеру “переривати вагітність у жінок із спадковими захворюваннями або у жінок, що завагітніли від чоловіків з такими хворобами”.
Формальна легалізація абортів відбулася роком пізніше з уточненням, що вирішує аборти аж до часу життєздатності плоду, тобто до закінчення 6-місячного терміну. Проте, при всій своїй жорстокості, нацистські програми були менш максималізмом, ніж ті, за які виступали більшість груп, що проповідували контроль за народжуваністю в країнах західної демократії. Причина зовсім не в людинолюбстві. Через 20 років після закінчення першої світової війни Германія залишалася недонаселеною і відчувала велику нестачу молодих людей.
Варто звернути увагу, що унаслідок потреби в солдатах і робочих руках в Германії паралельно “негативній” євгенічній програмі діяли програми, що заохочували народжуваність серед “pасовопpидатних”. Закони посилювали покарання за аборти серед цієї категорії німців.
Не всі відразу розібралися в хитросплетіннях політики нацистів. Це спонукало Гітлера ясніше виразити свої задуми. Він відкрито сказав, що “пристрелив би будь-якого, хто спробував би заборонити аборти на Україні”.
Назвати євгенічні ідеї Гітлера по виведенню “нової раси” маревними все одно, що відмахнутися від страшної реальності. Відомо, що “винайдені” вони були не їм самим, а, по його ж визнанню, продиктовані “якимсь космічним невідомим”. І в даному випадку виявляється реальність “злих сил”, які завжди вишукували і вишукуватимуть слухняних виконавців своєї волі. Гітлер в їх руках був лише черговою маріонеткою, йому тільки здавалося, що він говорить від себе. Оскільки німці не були упевнені, що аборти стануть масовим видом вбивств, вони робили ставку і на табори смерті, де планувалося знищити більше 30 мільйонів слов’ян.
Після закінчення війни на Нюрнберзькому процесі з’явилися особи, причетні до нацистських злочинів проти людства. Cеpед звинувачень фігурувало і те, що “захист закону був скасований відносно ненароджених дітей російських і польських матерів в Нацистській Німеччині. Аборти серед цих жінок заохочувалися і навіть вимушено”. Захист обвинувачених заперечив, що аборти не робили насильно. Але це не було враховано, оскільки серед нацистських документів був той, що наступне свідчив: “…Pасовонеповноцінного потомства східних робочих і поляків слід не допускати, як тільки можливо. Хоча переривання вагітності повинне проводитися тільки на добровільній основі, в кожному випадку слід застосовувати тиск”. Один з підсудних, генерал-лейтенант CC Гильдебpандт, заявив протест, мовляв, “до справжнього дня ні у кого не було думки бачити в перериванні вагітності злочин проти людства”. Його протест також не дав результату. Судді були непpеклонні і підсудного засудили до 25 років тюремного ув’язнення. Деякі обвинувачені у цій справі були засуджені на довічне ув’язнення, а чиновник, відповідальний за расові дослідження з метою визначення, чи робила жінка аборт, - терміном на 10 років.
Світове засудження нацистської ідеології привело до визначення в міжнародному законодавстві нового поняття злочину - злочину геноциду як “дій, здійснених з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу”. У прийнятою в 1948 році Організацією Об’єднаних Націй Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього встановлюється, що будь-яка нація, організація або індивідуум, що застосовують подібні заходи, у тому числі і розраховані на запобігання дітородіння, винні в геноциді за міжнародним законодавством. Звернемо увагу і на такий аспект Конвенції, згідно якому будь-яка індивідуальна участь в такого роду діях може розглядатися як “злочин проти людства”, навіть якщо подібні дії легальні в тій або іншій країні. Будь-яка людина, помічена в подібній діяльності, може бути звинувачена в геноциді.

noabort.net (переклад Г. Сулим)