Не починайте життя з аборту
Шкода, що багато в своєму житті я зрозуміла дуже пізно. Нічого вже не можна повернути. Ні вбитих мною в утробі дітей, ні здоров’я, ні сімейного щастя! А мрії були такими радужними на світанку юності. Здавалось, живи і радій: молода, приваблива, розумна, кохаю і кохана. Наречений – молодий красивий хлопець з заможної сім’ї. Зустрічались два роки. Про статеве життя не було навіть мови. В цей час такої сексуальної розбещеності, як зараз, не було. Якщо дізнавались про когось щось подібне – презирству не було кінця (говорю про своє оточення). Все частіше ми з хлопцем розмовляли про весілля, і коли все було вирішено, сталась та сама близькість… Задоволення, звичайно, ніякого не пригадую, але біль, горе, хвороби і зламана доля завжди зі мною. Майже відразу завагітніла. Родити не хотіла, оскільки ми ще не розписались, боялась пліток, бо скажуть, що женився через те, що вагітна. До того ж поступила в інститут не вечірнє відділення. Хотілось хоч трішки закріпитись в навчанні.
Але саме головне і саме страшне: я знала, що аборт – це вбивство. Я розуміла, що це погано, але що тягне за собою ця жахлива “операція”, не підозрювала. Ніхто мені тоді не пояснив, що дитина вже з перших днів жива, що вона все чує, розуміє, відчуває біль. І, щоб позбутися зайвих проблем, я пішла на це страшне вбивство. Потім почались нескінченні запальні хвороби. Доходило до того, що тривалий час лежала в гінекології. З цим хлопцем ми одружились.
Двоє без досвіду, і я знову завагітніла. Народився недоношений син, з масою хвороб. З одної лікарні ми переходили в іншу. Дитина хворіла, хворіла і я. Чоловік, який до цього навіть не вживав спиртного, почав випивати. Далі – більше. Дійшло до тривалих запоїв, з яких не рідко його виводили лікарі. Кохання згасло з космічною швидкістю. В результаті я подала на розлучення і поїхала від нього. На щастя, отримала квартиру, яку чекала 10 років. Важко було і морально, і матеріально одній з дитиною влаштовуватись на новому місці. Допомоги не було ні звідки. Познайомилась з молодим неодруженим чоловіком.
Зустрічались довго, стосунки, здавалось, були найсерйознішими. Випадково, як це буває, я завагітніла. Він і слухати про дитину не хотів. З’ясувалось, що мій друг одружуватись зовсім не збирається, не створений, так сказати, для сім’ї. Від образи і злості на нього і на себе я пішла на аборт, хоча вже була зрілою жінкою і розуміла, хай не так, як зараз, що йду на тяжкий смертний гріх. Дуже хвилювалась. Але, як вияснилось, ті хвилювання з подальшими післяабортними симптомами були ніщо. Аборт цей робили двічі ( так не хотілось залишати своє місце в утробі матері моєму синочку). Все було жахливо боляче, думала, що вже не встану з лікарняного ліжка. Але, як бачите, викараскалась, живу і зараз пишу ці рядки, вмовляючи всіх дівчат і жінок ніколи, ні при яких обставинах не робити абортів. Як часто у сні я бачу свого синочка, якому я , його мама, не дала з’явитися на світ. Спочатку він мені снився у вигляді незвичайної рибки, яку викинули з акваріуму і вона задихається. Я пробую її взяти на руки і раптом виявляється, що це зовсім не рибка, а дитина. Вона плаче і говорить “Мамо, для чого ти розбила мою хатку, мені зараз немає де жити”. Я у сні намагаюсь допомогти йому, але… Просинаюсь у муках від безпорадності, від усвідомлення непоправного горя. Зараз майже щоночі мені сняться діти, маленькі, безпорадні. Вони просять одяг, їжу для захисту. Я розумію, які це діти, тому і взялась за перо.
Як часто ми забуваємо, що нам жінкам, дарована найпрекрасніша, найвища, свята роль – бути матір’ю. Господь Бог призвав нас до життя, дав цю ні з чим незрівнянну місію материнства. Він надіється, що ми гідно її будемо нести. Але… Що ж ми робимо? Жінки, милі, задумайтесь! Чому ж своє лоно, прекрасну, наймудрішу дітородну лабораторію, ми перетворюємо в камеру тортур і смерті своїх дітей?! Кров цих невинно вбитих діточок закликає до помсти. Бог терпеливий, але рано чи пізно кара грішникам наступає. Якось у руки мені потрапила листівка, скерована проти абортів, яка, як мені здалось, була написана про мене і для мене. Ось виписка з неї:
“…Аборт обов’язково позначиться на здров’ї наступних дітей. Але саме головне – вбивство ненародженої дитини є смертним гріхом, за який батьки будуть відповідати перед Богом. Тому, не дивуйтесь, якщо після переривання вагітності розпалась сім’я, почалась тяжка хвороба або сталось інше горе. Це все – наслідок дітовбивства”.
Від себе хочу додати, що на крові своєї дитини щастя не побудуєш. Моє життя – свідоцтво тому. Я все ж таки вийшла заміж за батька мого вбитого в лоні сина. Побачивши мене, можна сказати, при смерті, після злощасного аборту, він стояв на колінах і просив пробачення і запропонував одружитись. Але, нажаль, щастя немає. Сімейне життя перетворилось в муку. Чистих, прекрасних почуттів один до одного у нас немає. Ніби холодна, чорна стіна між нами. Друзі і знайомі нічого не можуть зрозуміти, намагаються це все якось пояснити. Але я ж то знаю і розумію все… З особливою гостротою зараз я усвідомлюю причину незчисленних розлучень в наших сім’ях, де чоловік і жінка дві половинки, тримаються в чистоті і тільки в ній. А це – щира любов, вірність, незаплямованість думок, вміння і бажання жертвувати заради кохання.
Найпрекрасніший плід кохання – це діти. І якщо ми вбиваємо їх, ми вбиваємо все. Нема плоду – нема кохання, нема щастя. Тому, перше ніж зробити страшний крок в абортарій, задумайтесь: ви не просто вбиваєте дитину, ви назавжди вбиваєте своє сімейне щастя, ви губите свою безсмертну душу. І, можливо, від цього кроку буде залежати те, де буде ваша душа після смерті, - в вічній радості на небі чи в вічних муках у пеклі. Не вбивайте дітей! Це єдине щастя, єдина радість на цій грішній землі! Дитина має не тільки рот, яким їсть, але і серце, яким любить, а так, як буде любити вас дитина, ніхто не зможе любити.
Як же мені не вистачає цієї любові і безпосереднього, дитячого: “ Мамуся, моя найулюбленіша, дорога, найкраща!” Побачила, як дворічний хлопчик обнімає свою маму і подумала: нехай у мене було б навіть 10 дітей, ніж такий тяжкий смуток і відчуття вини в душі, яке не покидає.
Віра Л., м. Мінськ.
Переклад Галини Сулим
