Ні абортам!

Штучний аборт усі релігії світу розглядають як вбивство дитини. У Старому завіті штучний аборт безпосередньо не згадується, однак із тексту Біблії можна зробити певні висновки, що стосуються абортів. Церква завжди засуджувала аборт як вбивство.

Правило 21 Анкірського Собора: «Женам, от прелюбодеяния зачавшим, и истребившим плод, и занимающимся составлением детогубительных отрав, прежним определением, возбранено было причащение святых таин до кончины: и по сему и поступают. Изыскивая же нечто более снисходительное, мы определили таковыми проходити десятилетнее время покаяния, по степеням установленным».

Це означає, що жінкам, котрі зачали дитину від перелюбу чи блуду, а потім убили своє дитя, і після цього не перестають вживати губительні отрави. Постановою попереднього собору за цю провину відлучали від Церкви до часу смерті. Але Святі отці шукаючи більш поблажливе лікування визначили за таку провину покуту десять років покаяння.

Правило 91 6-го Вселенського Собора «Жен, дающих врачевства, производящыя недоношение плода во чреве, и приемлющих отравы, плод умервщляющыя, подвергаем епитимии человекоубийцы».

Тут майже повторюється попереднє правило: жінка котра чинить аборт чи вживає протизаплідні засоби прирівнюється убивці.

Правило 2-е св. Василія Великого: «Умышленно погубившая зачатый во утробе плод, подлежит осуждению смертоубийства. Тонкаго различения плода образаовавшегося, или еще необразованнаго у нас несть. Ибо здесь полагается взыскание не токмо за имевшееся родитися, но и за то, что наветовала самой себе: поелику жены, от таковых покушений, весьма часто умирают. С сим совокупляется и погубление плода яко другое убийство, от дерзающих на сие умышленно. Впрочем подобает не до кончины простирати покаяние их, но приимати их во общение, по исполнении десяти лет; врачевание же измеряти не временем, но образом покаяния».

Святитель Василій Великий повторюючи все сказане Церквою раніше звартає увагу вірних на те, що у нас немає і не може бути границі між тим коли зачатий зародок став людиною, чи ще не став. Тут накладається покарання не тільки за ненароджене немовля, але й за те що жінки самі собі можуть приничини явну шкоду, від котрої не рідкі випадки навіть смерті. Св.Василій також з любов’ю та розумінням тут визначає епітимію – 10 років.

Правило 8-е св. Василія Великого: «… дающие врачевство для извержения зачатого в утробе, суть убийцы, равно и приемлющие детоубийственные отравы». Требник, чин сповіді: «Еда ношаху былие, во еже не сотворитио троча, или еще кая напои ложесна, еже не зачати, (тут мова не тільки про аборт, але й про контрацептивні засоби) или яде былие, или пресытися, и изверже отроча самохотне. И егда обрящется, яко нечто сотвори, и изверже самохотне, убийца есть, и запрещается как убийца. Аще же неволею по нужде некоей изверже детища своего, едино лето да не причастится: а носящая былие, да оставит е, и да запретится шестьлет по шестьдесятому правилу, еже ьв Трулле. (…) Аще же яде былие, или ино что, и отрави ложесна своя, и ктому дети не раждает, яко убийца запрещается».

У вбивстві ненарожденої дитини винні також лікарі, які роблять штучний аборт, та призначають абортивні засоби. Відповідальність за вбивство ненароджених дітей несуть також чоловіки, які не перешкоджають абортам, ті, хто радить зробити аборт, наполягає на аборті, пише направлення на аборт, розповсюджує рекламу абортів та виступає за свободу абортів, виготовляє та продає абортивні засоби.

Сучасна церковна практика не використовує тривалих єпитимій за вбивство ненародженої дитини. Важкість цього гріха не залежить від тривалості терміну вагітності і є важким злочином проти Бога та людського життя. В разі самоаборту, що відбувся внаслідок хвороби чи гріховної необережності матері, св. Церквою рекомендується читання священичої «Молитви жене, егда извержет младенца», яка має покаянний характер.

Читання «Молитви …….» призначається священиком тільки у випадку самоаборту. Після штучного аборту читання такої молитви не має під собою жодної церковно-канонічної основи.  

Штучний аборт усі релігії світу розглядають як вбивство дитини. У Старому завіті штучний аборт безпосередньо не згадується, однак із тексту Біблії можна зробити певні висновки, що стосуються абортів. Церква завжди засуджувала аборт як вбивство.

Правило 21 Анкірського Собора: «Женам, от прелюбодеяния зачавшим, и истребившим плод, и занимающимся составлением детогубительных отрав, прежним определением, возбранено было причащение святых таин до кончины: и по сему и поступают. Изыскивая же нечто более снисходительное, мы определили таковыми проходити десятилетнее время покаяния, по степеням установленным».

Це означає, що жінкам, котрі зачали дитину від перелюбу чи блуду, а потім убили своє дитя, і після цього не перестають вживати губительні отрави. Постановою попереднього собору за цю провину відлучали від Церкви до часу смерті. Але Святі отці шукаючи більш поблажливе лікування визначили за таку провину покуту десять років покаяння.

Правило 91 6-го Вселенського Собора «Жен, дающих врачевства, производящыя недоношение плода во чреве, и приемлющих отравы, плод умервщляющыя, подвергаем епитимии человекоубийцы».

Тут майже повторюється попереднє правило: жінка котра чинить аборт чи вживає протизаплідні засоби прирівнюється убивці.

Правило 2-е св. Василія Великого: «Умышленно погубившая зачатый во утробе плод, подлежит осуждению смертоубийства. Тонкаго различения плода образаовавшегося, или еще необразованнаго у нас несть. Ибо здесь полагается взыскание не токмо за имевшееся родитися, но и за то, что наветовала самой себе: поелику жены, от таковых покушений, весьма часто умирают. С сим совокупляется и погубление плода яко другое убийство, от дерзающих на сие умышленно. Впрочем подобает не до кончины простирати покаяние их, но приимати их во общение, по исполнении десяти лет; врачевание же измеряти не временем, но образом покаяния».

Святитель Василій Великий повторюючи все сказане Церквою раніше звартає увагу вірних на те, що у нас немає і не може бути границі між тим коли зачатий зародок став людиною, чи ще не став. Тут накладається покарання не тільки за ненароджене немовля, але й за те що жінки самі собі можуть приничини явну шкоду, від котрої не рідкі випадки навіть смерті. Св.Василій також з любов’ю та розумінням тут визначає епітимію – 10 років.

Правило 8-е св. Василія Великого: «… дающие врачевство для извержения зачатого в утробе, суть убийцы, равно и приемлющие детоубийственные отравы». Требник, чин сповіді: «Еда ношаху былие, во еже не сотворитио троча, или еще кая напои ложесна, еже не зачати, (тут мова не тільки про аборт, але й про контрацептивні засоби) или яде былие, или пресытися, и изверже отроча самохотне. И егда обрящется, яко нечто сотвори, и изверже самохотне, убийца есть, и запрещается как убийца. Аще же неволею по нужде некоей изверже детища своего, едино лето да не причастится: а носящая былие, да оставит е, и да запретится шестьлет по шестьдесятому правилу, еже ьв Трулле. (…) Аще же яде былие, или ино что, и отрави ложесна своя, и ктому дети не раждает, яко убийца запрещается».

У вбивстві ненарожденої дитини винні також лікарі, які роблять штучний аборт, та призначають абортивні засоби. Відповідальність за вбивство ненароджених дітей несуть також чоловіки, які не перешкоджають абортам, ті, хто радить зробити аборт, наполягає на аборті, пише направлення на аборт, розповсюджує рекламу абортів та виступає за свободу абортів, виготовляє та продає абортивні засоби.

Сучасна церковна практика не використовує тривалих єпитимій за вбивство ненародженої дитини. Важкість цього гріха не залежить від тривалості терміну вагітності і є важким злочином проти Бога та людського життя. В разі самоаборту, що відбувся внаслідок хвороби чи гріховної необережності матері, св. Церквою рекомендується читання священичої «Молитви жене, егда извержет младенца», яка має покаянний характер.

Читання «Молитви …….» призначається священиком тільки у випадку самоаборту. Після штучного аборту читання такої молитви не має під собою жодної церковно-канонічної основи.