Ні абортам!

Ми з чоловіком познайомилися на одній з інститутських вечірок, нам було по 20 років. Він мені одразу сподобався, і я зробила все, щоб він звернув на мене увагу. Незабаром ми стали зустрічатися, а через 4 місяці я завагітніла. В мене не виникало сумнівів, що Коля візьме на себе відповідальність за дитину, та, мабуть я ще недостатньо знала цю людину. До новини про вагітність він віднісся байдуже і запропонував зробити аборт. Спочатку я була в шоці. Потім довго думала. Звичайно, ми ще мало знаємо один одного. Важко було чекати батьківської відповідальності від 20-річного юнака? Мені здається, що я тоді була більш досвідчена ніж він. Я вирішила не звалювати на нього цю відповідальність, і погодилася на аборт. Після закінчення інституту ми одружилися. Я народила дочку, через два роки – сина. Більше абортів в нашій історії не було. І ми були досить хорошою парою. До певної пори. Щось раптом розладилося.

Я не могла зрозуміти, чому любов стала відходити, як в якусь чорну діру. І це не якийсь кризовий період, про які говорять психологи. Між нами стала виростати стіна – жива стіна. А нещодавно дочка прийшла зі школи, і спитала мене, що таке аборт, - її однокласниця сказала їй, що її старша сестра зробила аборт. В цей момент чоловік сидів поруч, читаючи книгу. І біль пробила моє серце, бо він ніяк не відреагував на питання дочки. І мені стало соромно, вперше за багато років.

Я не вірю, що жінки не знають, що дитина в утробі – це дитина. І я знала. Я просто обманювала себе. А зараз мені 33 роки. Я більше не можу обманювати себе – ми з чоловіком відмовилися від нашої дитинки. Я дивилася на нього і повільно починала розуміти, що цього вже не виправити. І ця жива стіна між нами – кров нашої дитинки. Милі жінки, не обманюйте себе: ця кров не висихає з часом!

Ганна

Ми з чоловіком познайомилися на одній з інститутських вечірок, нам було по 20 років. Він мені одразу сподобався, і я зробила все, щоб він звернув на мене увагу. Незабаром ми стали зустрічатися, а через 4 місяці я завагітніла. В мене не виникало сумнівів, що Коля візьме на себе відповідальність за дитину, та, мабуть я ще недостатньо знала цю людину. До новини про вагітність він віднісся байдуже і запропонував зробити аборт. Спочатку я була в шоці. Потім довго думала. Звичайно, ми ще мало знаємо один одного. Важко було чекати батьківської відповідальності від 20-річного юнака? Мені здається, що я тоді була більш досвідчена ніж він. Я вирішила не звалювати на нього цю відповідальність, і погодилася на аборт. Після закінчення інституту ми одружилися. Я народила дочку, через два роки – сина. Більше абортів в нашій історії не було. І ми були досить хорошою парою. До певної пори. Щось раптом розладилося.

Я не могла зрозуміти, чому любов стала відходити, як в якусь чорну діру. І це не якийсь кризовий період, про які говорять психологи. Між нами стала виростати стіна – жива стіна. А нещодавно дочка прийшла зі школи, і спитала мене, що таке аборт, - її однокласниця сказала їй, що її старша сестра зробила аборт. В цей момент чоловік сидів поруч, читаючи книгу. І біль пробила моє серце, бо він ніяк не відреагував на питання дочки. І мені стало соромно, вперше за багато років.

Я не вірю, що жінки не знають, що дитина в утробі – це дитина. І я знала. Я просто обманювала себе. А зараз мені 33 роки. Я більше не можу обманювати себе – ми з чоловіком відмовилися від нашої дитинки. Я дивилася на нього і повільно починала розуміти, що цього вже не виправити. І ця жива стіна між нами – кров нашої дитинки. Милі жінки, не обманюйте себе: ця кров не висихає з часом!

Ганна