Ні абортам!

Наречені почули звернене до них питання і з готовністю підтвердили: «Я присягаю!» Вони говорять правду. Смерть! Все життя! Обіцянка! Так! Проте через деякий час їх починають мучити сумніви. Вони говорять: “Я не уявляв собі, що це буде отак!” Вони бачать, як розлучаються їхні друзі, і розуміють, що саме спонукало їх це зробити. У світі перед нами весь час постає проблема вибору. І кожний вибір, який ми робимо, має свою ціну.

Інститут шлюбу, без сумніву, є одним з найкращих винаходів людства, проте він і коштує нам найдорожче. Він неймовірно дорогий, якщо враховувати всю енергію, яку ми витрачаємо на його підтримку в доброму стані… У традиційній релігійній родині подружжя погоджується із твердженням: “Підкоряйтеся один одному в страху Божому; жінки, коріться своїм чоловікам, як Господові, бо чоловік є голова жінки, як і Христос голова Церкви, і Він же Спаситель тіла; але як Церква підкоряється Христу, так і жінки своїм чоловіками у всьому. Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву і віддав себе за неї».

«Так повинні чоловіки любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, любить самого себе». «Отже, кожен із вас нехай любить свою жінку, як самого себе; а жінка нехай боїться свого чоловіка» (Послання до ефесян, 5, 21-25, 28, 33).

Я знайома з кількома неймовірно щасливими сім’ями, які живуть точно за цим вченням. Це люди особливого складу, які центром свого спільного життя шанують Господа. Для успішного існування подібної моделі шлюбу потрібна взаємна любов найвищого рівня, але через те, що більшість людей не можуть цього рівня досягти, навколо нас досить мало таких прикладів. Одна моя подруга, яка живе в такому шлюбі, каже: “Немає такої жінки на землі, яка б не піде за чоловіком, який веде її з любов’ю та дбайливо”. Я з нею більш ніж згідна. Проте чоловікам нелегко намагатися відповідати сучасним соціальним стандартам і одночасно бути люблячими, передбачливими лідерами, як того хочуть їхні дружини. Вони, як правило, з головою занурюються в їхню кар’єру, і на першому місці в них стоїть робота. Але як тільки жінки починають відчувати, що їх занедбують на користь чогось іншого, вони одразу втратять добрячу частину своїх намірів “боятися свого чоловіка”.

Я вірю: якщо чоловік справді любить свою дружину, як самого себе, то його дружина назавжди залишиться найбільш люблячою та ніжною жінкою, яку він тільки може собі уявити. Проте ніщо не можна порівняти з ображеною жінкою. І коли жінки розуміють, що грають у житті своїх чоловіків другорядні ролі, вони одразу стають мерзотними та нестерпними! І тут утворюється замкнене коло. Обидвоє бажають духовної любовної близькості, проте коли їм цього не вистачає, вони відповідають на це страхом і ще частіше – поганою поведінкою. Вони впадають у гнів, ниття, плач, холодність, починають пити або нестримно поглинати калорії, одним словом, намагаються використовувати усі різновиди маніпулювання, щоб примусити своє подружжя полюбити їх знову…

Жінки хочуть, щоб їхні чоловіки були тими найгалантнішими, палкими романтиками, про яких вони завжди мріють. Проте багато чоловіків, які мають подібні якості, у дійсності здаються нам надмірно нерішучими та пасивними. Якщо вони чутливі та приязні та з ними легко ділитися своїми думками, вони навряд чи будуть тими сильними, агресивними лицарями, якими ми так захоплюємося і яких ми називаємо «успішними». Для чоловіка практично неможливо мати усі вищенаведені риси водночас. Чоловіки теж прагнуть зустріти м’яких та романтичних жінок, які глибоко закохуються, але в житті їх часто дратує, коли ми надто від них залежимо.

Вони хочуть, щоб ми самі вміли про себе подбати і не зверталися до них кожного разу по допомогу. Насправді вони часто захоплюються сильними жінками, які вміють дати собі раду, незважаючи на те, що одночасно можуть і побоюватися їх. І для жінки також практично неможливо поєднати в собі усі ці якості. Тому міцними будуть шлюби між тими людьми, які мають достатньо мудрості, щоб змогти примиритися з недосконалістю; такими, які вміють жити самі та дають жити іншим і не дозволяють своєму щастю цілком залежати від поведінки свого подружжя…

Я зустрічала надто багато шлюбів, які можні було б врятувати, якби подружжя подумало про це трохи раніше. Якщо ваш партнер говорить вам, що між вами виникли проблеми, будь ласка, повірте йому на слово! Якщо в когось одного є проблеми, вони автоматично торкаються обох, і ними потрібно терміново зайнятися. Іншим могутнім аргументом проти розлучення (з тим, якими я зазвичай підкріплюю свою точку зору) є наступне твердження: любов до іншої людини не можна вважати переконливою причиною для розлучення.

У такому ейфорійному стані ми зазвичай знову переживаємо ті самі почуття, що у свій час відчували й по відношенню до нашого теперішнього подружжя. У мене було мармурове прес-пап’є, на якому хтось вигравіював такі слова: «Закохана людина дуже погано розбирається в людях». До цього я можу додати, що закохана людина погано розбирається взагалі в усьому, тому це неприйнятний стан для того, щоб розпочати розлучення… Все ж таки дуже багато розлучень, свідком яких я була, ніколи б не трапилися, якби люди, які їх розпочали, знали б трохи більше про те, як можна зберегти шлюб, замість того, щоб остаточно його вбити.

Часом мені здається, що це просто інфекційна річ; спостереження за спільними друзями, які розлучаються, роблять цей крок все більше та більше прийнятним. Виникає враження, що набагато простіше буде припинити підтримувати набридлі стосунки і вибрати те, що здається найбільш розумним виходом: просто відправити усе до дідька…

Спадають на думку два наших хороших друга, які зараз переживають свій «золотий час». Вони вже на пенсії і можуть вповні насолоджуватися життям. Одного разу ввечері вони запросили нас на вечерю і з гордістю показали нам свій будинок. Нам дуже сподобався їхній камін, і тоді ця жінка сказала: «Ми його дуже любимо. Ми ним часто користуємося, майже всю зиму. Інколи ми кохаємося прямо на килимі перед вогнем». І вони обидвоє проникливо подивилися одне одному у вічі. Мене до глибини душі вразила щира любов, яка світилася в їхніх очах, і я захотіла відчувати таку ж любов до Ларрі, коли ми досягнемо їхнього віку. Я знаю, що зможу, але не знаю, чи схочу. Бо досі трапляються такі моменти, коли я не відчуваю до нього ніяких помітних любовних почуттів; чесно кажучи, він мені навіть не дуже подобається.

Я навіть час від часу думаю: «Я більше не збираюся з усім цим миритися. Може, варто купити маленький будиночок десь за містом і почати жити там одній, для себе самої». Але я знаю, що це тимчасово, і що скоро такі думки щезнуть. Інколи, коли моє терпіння ось-ось закінчиться, я молюся: “Боже, дай мені сили захотіти полюбити його сильніше ”…

Якщо мені погано, то звинувачувати в цьому потрібно лише мене саму. Коли життя починає здаватися мені зовсім жахливим, я завжди можу сказати: “Я більше не буду миритися з такою своєю поведінкою”, і зайнятися пошуками виходу з ситуації, яка склалася. Багато хто вступає в шлюб, керуючись неправильними мотивами – романтичним збудженням або бажанням знайти кого-небудь, хто став би про нас піклуватися та задовольнять будь-які наші вимоги. Проте якщо ми докладемо достатньо зусиль, то, можливо, кінець кінцем, виявиться, що ми все ж таки живемо у шлюбі, заснованому на правильних переконаннях. На тому, що потрібно мати поруч когось, хто знає тебе краще за всіх інших.

Когось, хто готовий миритися з нашою поганою поведінкою в обмін на право самому час від часу зробити що-небудь нехороше. Когось, про кого ми могли б піклуватися й здувати з нього пилинки, проте, не несучи при цьому повної відповідальності за всі його вчинки. Людину, яку хочеш обійняти. Водія, про наближення якого до будинку ми дізнаємося з гудка сімейного автомобіля. Товариша, разом з яким можна було б розділити усі муки та радощі народження та виховання дітей. І ще – особливу гордість чути, як ваш перший онук вчиться розмовляти. Не ідеального супермена, який лише лякає вас своєю досконалістю, а звичайну людину, яка з прожитими під одним дахом роками починає любити вас усе сильніше й сильніше.

Такого, з яким можна згадати тисячу сімейних історій і анекдотів, через які ви разом весело смієтеся. Очі в іншому кінці зали, які без слів розуміють, що у вас на обличчі написано: “Я вже хочу додому”. Друга, якому можна було б поплакатися в жилетку. Когось, з ким можна було б кохатися на килимі перед каміном, коли ми зістаріємося. Ніжно та пристрасно.

З книги Лі Шелбі “Як вижити будучи замужньою”.
Переклад з російської: Олена Блащук