Не вбивай мене, мамо!
У храмі до мене звернулася з холодною спокійністю молода жінка: “Отче, декілька днів тому я зробила аборт. Старші віруючі жінки сказали, що це гріх. Може, мені перед іконою хоча б свічку поставити?”
Якось відчайдушно прозвучало це запитання, а разом з тим вираз обличчя жінки був самовпевнений, без смутку, каяття. Вона ще вповні не усвідомлювала, що вчинила смертельний гріх, який треба з жалем оплакувати до кінця життя…
Щомісяця в Україні здійснюються декілька тисяч абортів. Величезна кількість матерів бере на свою душу страшний гріх дітовбивства. Відбувається справді страшна свавільна війна з ненародженими дівчатками і хлопчиками, винуватцями якої добровільно стають усі ті, хто виробляє й застосовує найрізноманітніші антижиттєві засоби фармацевтичної індустрії. Між тим і свята Церква навчає, що життя людини – найбільший і найцінніший дар Божий.
Аборт – це жорстоке вбивство. Так, вбивство, бо людське життя починається з часу зачаття. І з цього моменту ненароджена дитина є живою істотою з безсмертною душею. За допомогою найновішого медичного обладнання науковці встановили, що після злиття чоловічої та жіночої статевих клітин на початковій стадії розвитку нового організму вже можна простежити стать дитини, колір її очей і волосся, темперамент і т. д. На 18-20 дні серце дитини починає битися, переганяючи кров через кровоносні судини. Після 8-го тижня дитина рухається, спить. На 12-му тижні реагує на шум, стукіт, повертає головою, смокче пальчик.
Ось яскраві аргументи проти прихильників абортів, які в божевіллі своєму вважають, що знищити утробний плід – це індивідуальний вибір кожної жінки. Це, мовляв, невелика хірургічна операція. Дивує позиція лікарів, що дали клятву Гіппократа, але, спокусившись на грошові купюри, вдаються до вбивства ненародженої людини з душею, даною їй Богом.
Кожен, хто мав змогу переглянути документальний фільм американського лікаря Бернарда Натансона «Безмовний крик», побачив увесь жах аборту. Кадри відображали страхітливий процес убивства. Хоча інструмент для здійснення аборту ще не доторкався до дитини, а вона вже відчувала небезпеку, лице її змінювалось, серце починало битися ритмічніше, широко відкривався рот, виривався безмовний крик. Та даремне було силкування живої людської істоти: ніщо вже не рятувало її. Дитину розривали, розрізали й безжалісно знищували руки лікаря-вбивці.
Скільки їх, ненароджених, не побачило наш прекрасний світ, не сказало ніжне слово “мама”, не сподобилося святого таїнства хрещення, а отже, не перебувають у Царстві Небесному з Господом по волі своїх матерів, які рано чи пізно змушені нести покарання Творця!…
Багато жінок, правда, усвідомили, що вбивство ненародженої дитини є смертельним гріхом. Деяким матерям після докорів сумління уві сні з`являються діти і плачуть, волають: «Мамо, мамо, я так хотів бути з тобою! Мамо, чому ти вбила мене?»
Є жінки, що з християнським смиренням прагнуть понести покуту дітовбивства, а тому їм треба багато молитися і благати Отця Небесного не позбавляти їх Своєї благодаті. Звичайно, свічку поставити в церкві тут замало. У сиву минувшину матір за страшний гріх відлучали від Церкви на цілих 20 років, як і інших вбивць. Зараз Церква не накладає такої великої покути, але очікує гарячого покаяння і сповіді матерів, що робили аборт. Вони повинні ретельно виконувати єпитимію свого духівника. Це можуть бути додатковий піст, молитва, поклони, читання канонів, Псалтиря. Матір самостійно має молитися за свою ненароджену дитину, бо з материнської вини вона залишилася нехрещеною, а Церква Христова не поминає тих, хто помер, не з`єднавшися з Нею.
Автор: Свящ. Йосип Богдан,
духівник ставропігійного Братства св. ап. Андрія Первозваного









