Мовчання немовлят
Аборти - тема, яку не обговорюють.
Після того, як у 2005 році українським матерям при народженні дитини почали платити по 8,5 тисяч гривень, українські держмужі полегшено зітхнули. Все, до нас ніяких претензій. Хочете народжуйте, хочете – ні, а ми вже тут ні до чого. Влада свою справу зробила, народжуваність “заохотила”, більше ніяких криків про “геноцид” власного народу. Тут-таки з’явилися противники такого заохочення, мовляв, ще невідомо, хто тепер народжуватиме, може ці гроші надихнуть на продовження роду не молоді сім’ї, а бомжів і алкоголіків. Палкі дискусії почалися і тривають. Дітей і справді стали народжувати більше. Ось тільки до абортаріїв черга чомусь теж не зменшилася. Лише у Києві щодня народжується близько 60 малюків і здійснюється до 120 операцій зі штучного переривання вагітності.
Протягом останнього десятиріччя в Україні розвинувся справжній абортний бізнес у приватних медичних закладах. Причому вони надають будь-яку допомогу – тут і вакуум-регуляція, і аборт, і лікування безпліддя. У Києві функціонує безліч приватних гінекологічних клінік і кабінетів, де можна перервати вагітність “за найкращими цінами”: від 150 грн. за вакуум-регуляцію під місцевою анестезією до 1200 грн. за аборт під загальним знеболенням. У деяких приватних клініках практикують і передчасні пологи, тобто переривання вагітності на дуже пізніх строках. Офіційно за бажанням жінки переривання вагітності в Україні дозволено на строці до 12 тижнів, а на більш пізніх строках – тільки за медичними та соціальними показниками. Але, якщо дати грошики “з-під поли”, аборт зроблять і на 16-му чи 19-му тижнях вагітності навіть у державному медичному закладі.
Незважаючи на такий широкий вибір послуг і повну легалізацію абортів, в Україні, особливо у сільській місцевості, досі розповсюджені кримінальні аборти. Провінційні знахарки, простерилізувавши залізні гачки чи в’язальні спиці спиртом (або й горілкою), беруться “оперувати” вагітних жінок. У селах, де процеси дітонародження ніхто не контролює, трапляються навіть смертельні випадки. “Одного разу я випадково підвозив жінку до Кагарлика, в якої була дуже висока температура після переривання вагітності в сільської повитухи. Я відвіз цю жінку до лікарні, - розповідає один з лікарів-гінекологів Київського територіального медичного об’єднання № 16. - Це був класичний випадок септичного аборту, від якого раніше помирало багато жінок. Для країни, в якій офіційно дозволені аборти – це просто дикість”.
Не менш моторошними є випадки пізнього переривання вагітності у дівчаток-підлітків, які часто просто не розуміють, що вони вагітні, аж доки їхній стан не помітить хтось із дорослих. Про один з випадків тяжко розповідати навіть лікарям, які вже чимало надивилися на своїй роботі. В одній з київських лікарень шляхом передчасних пологів переривали вагітність у 14-річної дівчини і, щоб розкрити родові шляхи, в голівку семимісячної дитини вбили гачок з вантажем. Після свого “народження” маля ще було живе, і хоча ніяких шансів вижити у нього не було, дитину, згідно з інструкцією помістили до кисневої камери. Завдяки такій “реанімації” дитя кричало ще протягом двох годин. Втім, коли юну 14-річну матір виписували з лікарні вона лише спитала, чи дадуть їй звільнення від фізкультури.
Щорічно 100 тисяч українських жінок роблять аборти до перших пологів, що у 45 відсотках випадків назавжди позбавляє їх здатності народити дитину. Понад 40 відсотків жінок дітородного віку, значною мірою саме через аборти, не здатні виносити дитину і кожна шоста жінка не може мати дітей взагалі. За неофіційною статистикою в Україні лише два відсотки жінок, старших за 60 років, ніколи не робили абортів. Молоде покоління більш обізнане з контрацепцією і забезпечене відповідною продукцією, тому протягом останніх років представниці жіночої статі від 20 до 30 років стали рідше звертатися за послугами абортаріїв. А ось жінки років 40, навпаки, частіше. Переважно це матері двох-трьох дітей, які самотужки годують свої сім’ї, бо чоловіки не мають роботи або зловживають алкоголем.
Характерно, що мало де у світі ставляться з такою байдужістю до абортів, як на пострадянському просторі. У США чи в Європі та цю тему проводять парламентські дебати, а по вулицях ходять тисячі демонстрантів з вимогами заборонити (якщо дозволено) чи дозволити (якщо заборонено) штучне переривання вагітності. Але дискутувати на цю тему – привілей багатих, цивілізованих, розпещених демократією. В нашій країні за жінок завжди думала влада. Адже саме Радянський Союз був першою країною у світі, яка легалізувала аборти. 18 листопада 1920 року Ленін підписав “Декрет про аборти”, який проголошував право радянської жінки на аборт у медичному закладі. Декрет було підписано на тлі повоєнної розрухи та нестачі робітничих, зокрема жіночих, рук для підняття промисловості. “Декрет про аборти” був показово антирелігійним, окрім того, показово першим – першим у світі.
Хоча аборти і було легалізовано, в перші роки радянської влади жінки часто вдавалися до кримінальних абортів. Бо офіційний аборт був не лише легальним, а й публічним. Дозвіл на штучне переривання вагітності жінка мусила отримали в абортній комісії, де повинна була пояснювати, чому вона хоче перервати вагітність. Окрім того, у комісіях не лише видавали дозволи на аборт, а й “проводили роботу” з кожною вагітною жінкою. Наприклад, викликали для виховної бесіди її чоловіка або дзвонили на роботу. Легально – у державній лікарні – перервати вагітність без усієї цієї процедури було неможливо. У 1936 році указом Сталіна аборти знову було заборонено, бо внаслідок репресій та голодоморів населення СРСР значно зменшилося. Офіційно ж причиною заборони штучного переривання вагітності було проголошено підвищення матеріального та культурного рівня радянських людей. Одразу після прийняття постанови абортів стає менше, але в наступні роки починає збільшуватися кількість кримінальних абортів. І в 1955 році Президія Верховної Ради СРСР видає Наказ “Про відміну заборони абортів”.
За радянських часів через аборти пройшли майже всі представниці слабкої статі. Деякі жінки, народивши одну-дві дитини, далі робили по 6, 8, а дехто навіть 13 абортів. Тоді було певне пояснення: контрацептиви були великою рідкістю і відзначалися “рідкісною” якістю. Але радянська дійсність давно позаду. Змінився час, держава, економіка, змінилася ціла епоха, а в Україні й далі до аборту офіційно ставляться як до звичайної медичної маніпуляції. Ні тобі моральних, ні етичних, ні медичних дискусій. Прогрес лише в тому, що якщо за радянських часів переривання вагітності практикували без будь-якого знеболення, то зараз роблять загальну або принаймні місцеву анестезію. До речі, саме в СРСР на початку ХХ століття вперше було створено електричний насос для вакуум-аспірації (відсмоктування) з матки зародка разом зі слизовою оболонкою. Пізніше цей винахід запозичили лікарі-гінекологи з інших країн, у яких було дозволено операції штучного переривання вагітності. За даними ВООЗ, щороку у світі здійснюється 50 мільйонів абортів. За кількістю людських втрат конкурувати з ними здатні лише світові війни.
Катерина Литвиненко, спеціально для І-Репортера
